Форум

громадянка України має рішення суду Чеської республіки про розлучення зі своїм чоловіком громадянином Чехії..... має переклад зробений у нас..... Чи потрібно проставляти апостиль на цьому рішенні суду (рішення суду від 2005 року)????

http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/1880.htmздається - не потрібно.

Не потрібно. Між Україною і Чеською республікою підписана угода про відмову від консульської легалізації.

Думаю, да в соответствии с конвенцией

ajavrik, речь идет об апостиле, а не о легализации. А почему не нужен апостиль?

Стаття 18Дійсність документів 1. Документи, складені або засвідчені компетентним органом однієї Договірної Сторони та підтверджені підписом уповноваженої особи й офіційною печаткою, є дійсними на території другої Договірної Сторони без подальшого засвідчення. Те ж саме стосується і засвідчення підпису громадянина, копій і перекладів документів, засвідчених компетентним органом. 2. Документи, про які йдеться у пункті 1 цієї статті, мають однакову доказову силу на територіях обох Договірних Сторін. на руках копія рішення..на якій написано шо рішення набрало сили (читаю переклад).... з цієї копії зробили фотокопію до якої пришили переклад зроблений нашим нотаріусом.....це достатньо компетентний документ?

L, для посвідчення договору..... мені у справу треба ж шось покласти на підтвердження того шо вона розлучена....штампик стоїть.... і є ця фотокопія з перекладом.....

Це ст. 18 якого нормативного акту?

ДОГОВІРміж Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах ДАТА ПІДПИСАННЯ: 28.05.2001 р.ДАТА РАТИФІКАЦІЇ: 10.01.2002 р.ДАТА НАБУТТЯ ЧИННОСТІ: 18.11.2002 р.Із змінами і доповненнями, внесеними Протоколом від 14 вересня 2007 рокуУкраїна та Чеська Республіка, далі Договірні Сторони, прагнучи удосконалювати співробітництво в галузі правової допомоги, домовились укласти цей Договір про правову допомогу в цивільних справах. Для цього Договірні Сторони домовилися про наступне: Глава IЗагальні положення Стаття 1Визначення понять 1. Для цілей цього Договору розуміється, що: a) цивільними вважаються такі справи, які виникають із цивільних, трудових, сімейних і комерційних правовідносин b) органами юстиції визнаються органи Договірних Сторін, які мають право приймати рішення та здійснювати відповідні дії у справах, зазначених у підпункті [qoute]a[qoute] пункту 1 цієї статті Договору (повноваження цих органів визначені законодавством кожної з цих країн) c) центральним органом в Україні є Міністерство юстиції України, центральним органом у Чеській Республіці - Міністерство юстиції Чеської Республіки d) під неповнолітньою дитиною розуміється особа, яка не досягла 18 років. (пункт 1 статті 1 доповнено підпунктом [qoute]d[qoute] згідно з Протоколом від 14.09.2007 р.)2. Громадянами однієї з Договірних Сторін є особи, які мають громадянство цієї Договірної Сторони згідно з її законодавством. 3. Положення цього Договору про громадян Договірних Сторін поширюються відповідним чином на юридичних осіб, створених згідно з законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають своє місцезнаходження, а також на юридичних осіб, заснованих згідно з законодавством третьої держави, що здійснюють підприємницьку діяльність на території Договірних Сторін відповідно до законодавства останніх. Стаття 2Правовий захист 1. Громадяни однієї Договірної Сторони користуються на території другої Договірної Сторони таким же правовим захистом особистих і майнових прав, як і громадяни другої Договірної Сторони. 2. Громадяни однієї Договірної Сторони мають право вільно та безперешкодно звертатися до органів юстиції другої Договірної Сторони, до компетенції яких належать цивільні справи, можуть захищати у цих органах свої права на таких же умовах, як і громадяни іншої Договірної Сторони. 3. Центральний орган однієї з Договірних Сторін на прохання громадян другої Договірної Сторони надає інформацію відносно можливостей громадян щодо забезпечення представництва, необхідного для здійснення та охорони їх прав. Стаття 3Надання правової допомоги та порядок зносин 1. Органи юстиції Договірних Сторін взаємно надаватимуть правову допомогу в цивільних справах відповідно до умов цього Договору. 2. З питань надання правової допомоги відповідно до цього Договору органи юстиції Договірних Сторін здійснюють зносини через свої центральні органи. 3. Центральні органи можуть домовитися стосовно того, що органи юстиції Договірних Сторін зноситимуться між собою безпосередньо. Стаття 4Мова 1. При застосуванні положень цього Договору центральний орган України користуватиметься українською мовою, а центральний орган Чеської Республіки - чеською мовою. 2. Прохання про надання правової допомоги та додані документи складаються мовою запитуючої Договірної Сторони і супроводжуються офіційним перекладом мовою запитуваної Договірної Сторони, оформленим відповідно до законодавства запитуючої Договірної Сторони. 3. Відповідь на прохання про правову допомогу та додані документи складаються мовою Договірної Сторони, яка надає правову допомогу. Стаття 5Правова інформація 1. Центральні органи обох Договірних Сторін на прохання надсилатимуть один одному загальнообов'язкові акти законодавства, що стосуються реалізації цього Договору. 2. Центральні органи обох Договірних Сторін на прохання надаватимуть один одному інформацію про загальнообов'язкові акти законодавства, що діяли чи діють у їхніх державах, а також інформацію про практику органів юстиції. Стаття 6Звільнення від сплати судових витрат Громадяни однієї Договірної Сторони на території другої Договірної Сторони звільняються від сплати судових витрат на тих же підставах і в тому ж обсязі, що і власні громадяни останньої. Стаття 7Захист свідків та експертів 1. Якщо для розгляду цивільної справи органами юстиції однієї Договірної Сторони на території однієї Договірної Сторони виникла потреба особистої участі свідка чи експерта, що проживає на території другої Договірної Сторони, орган юстиції, який розглядає справу, через свій центральний орган звертається до центрального органу другої Договірної Сторони з проханням про вручення виклику. 2. Забороняється включати до виклику погрозу примусу, якщо свідок чи експерт не прибуде до органу юстиції. 3. Свідок чи експерт, який, незалежно від свого громадянства, добровільно з'явився за викликом до органу юстиції Договірної Сторони, де розглядається цивільна справа, не може на території останньої бути притягнутий до кримінальної або адміністративної відповідальності, взятий під варту або бути покараний у зв'язку з будь-яким діянням, скоєним до перетинання її державного кордону. 4. Таким захистом не користується свідок чи експерт у тому випадку, якщо він не покинув територію, на якій він перебував за підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, протягом максимально 15 днів від повідомлення органу юстиції, що розглядає цивільну справу, про те, що його присутність уже не потрібна. До цього строку не зараховується час, протягом якого свідок чи експерт не міг залишити територію Договірної Сторони, де він перебував за викликом, з незалежних від нього причин. Стаття 8Відшкодування витрат свідкам та експертам 1. Свідок чи експерт має право на відшкодування витрат на проїзд і перебування, а також невиплаченої заробітної плати органом юстиції, який його викликав. Експерт також має право і на оплату виконаної роботи. 2. У виклику повинно бути вказано, на відшкодування яких витрат свідок чи експерт матиме право. На прохання свідка або експерта орган юстиції, що його викликав, авансує часткове або повне покриття цих витрат. Глава IIПравова допомога Стаття 9Обсяг правової допомоги Договірні Сторони надаватимуть одна одній правову допомогу шляхом здійснення окремих процесуальних дій, зокрема складання, направлення та вручення документів, проведення експертиз, допиту учасників, свідків, експертів та інших осіб, а також виконання рішень органів юстиції. Стаття 10Запит про надання правової допомоги 1. Запит про надання правової допомоги повинен містити наступні дані: a) назву запитуючого органу юстиції b) назву запитуваного органу юстиції c) викладення змісту справи, з якої запитується правова допомога d) ім'я та прізвище учасників судової справи, дату та місце їхнього народження, їхній статус при розгляді, громадянство, місце проживання чи перебування, для юридичних осіб - їхнє найменування, місце їхнього знаходження, реєстраційний номер e) ім'я, прізвище та адресу представників учасників розгляду, якщо вони є f) предмет запиту та дані, потрібні для його розгляду g) перелік документів, доданих до запиту. 2. У проханні про вручення документів наводиться адреса адресата та вид документів, які йому мають вручити. У проханні про отримання доказів наводяться обставини, у зв'язку з якими такі докази мають бути отримані. У проханні про допит особи мають бути визначені питання, які необхідно задати допитуваним особам. 3. Прохання про надання правової допомоги та додані до нього документи повинні бути завірені офіційною печаткою органу юстиції запитуючої Договірної Сторони та підписом уповноваженої офіційної особи. Стаття 11Порядок розгляду запиту 1. Орган юстиції запитуваної Договірної Сторони виконує запит у спосіб, передбачений її законодавством. Однак, на прохання органу юстиції запитуючої Договірної Сторони, орган юстиції запитуваної Договірної Сторони може виконати запит у спосіб, про який ідеться у запиті, якщо цей спосіб не суперечить законодавству запитуваної Договірної Сторони. 2. Якщо орган юстиції запитуваної Договірної Сторони не компетентний розглянути запит, він пересилає його компетентному органу юстиції та одночасно сповіщає про це центральний орган запитуваної Договірної Сторони. 3. На прохання органу юстиції запитуючої Договірної Сторони орган юстиції запитуваної Договірної Сторони заздалегідь повідомляє про місце і час проведення дій правової допомоги. 4. Якщо невідома точна адреса особи, вказаної у запиті про надання правової допомоги, або було встановлено, що ця адреса вказана неправильно, орган юстиції запитуваної Договірної Сторони здійснює необхідні заходи для з'ясування адреси. У тому випадку, коли адресу встановити неможливо, орган юстиції запитуваної Договірної Сторони повідомляє про це орган юстиції запитуючої Договірної Сторони. 5. Після виконання запиту орган юстиції запитуваної Договірної Сторони надсилає документ на його виконання органові юстиції запитуючої Договірної Сторони. У тому випадку, коли запит неможливо було виконати, його повертають із одночасним повідомленням про причини невиконання. Стаття 12Вручення документів Орган юстиції запитуваної Договірної Сторони вручає документи відповідно до законодавства своєї держави та статті 4 цього Договору, якщо документ, який вручається, складений мовою запитуваної Договірної Сторони або до нього доданий офіційний переклад. В іншому випадку орган юстиції запитуваної Договірної Сторони вручає документ адресатові лише тоді, коли він погодиться добровільно його прийняти. Стаття 13Підтвердження про вручення Підтвердження про вручення оформлюється відповідно до правил запитуваної Договірної Сторони. У підтвердженні зазначається дата, місце, спосіб вручення, особа, якій вручено документ. Це підтвердження підписується особою, яка вручила документ, і завіряється печаткою відповідного органу юстиції та підписується особою, якій вручено документ. Стаття 14Вручення документів власним громадянам та їхній допит Договірні Сторони можуть вручати судові та інші документи власним громадянам і допитувати їх також через свої дипломатичні представництва або консульські установи при умові, що не будуть застосовані примусові заходи. Стаття 15Встановлення адрес та інших даних Органи юстиції Договірних Сторін надаватимуть одна одній допомогу при з'ясуванні адрес та інших даних таким чином: a) якщо адреса особи, яку потрібно допитати або вручити їй документ, наведена неправильно або неточно, орган юстиції запитуваної Договірної Сторони, по можливості, з'ясовуватиме точну адресу b) якщо до органу юстиції однієї Договірної Сторони подано заяву про стягнення аліментів із особи, яка проживає або перебуває на території другої Договірної Сторони, відповідний орган юстиції останньої на підставі запиту надає допомогу для з'ясування місця роботи цієї особи, джерел і розміру її доходів відповідно до законодавства запитуваної Договірної Сторони. Стаття 16Витрати на правову допомогу 1. Кожна з Договірних Сторін покриває усі витрати, пов'язані з наданням правової допомоги на своїй території. 2. Якщо в ході виконання запиту з'ясується, що його повне виконання призведе до надзвичайних витрат, центральні органи проводитимуть взаємні консультації для визначення доцільності та умов подальшого виконання запиту. Стаття 17Відмова у наданні правової допомоги У виконанні запиту про надання правової допомоги може бути відмовлено, якщо запитувана Договірна Сторона дійде висновку, що таке виконання може спричинити шкоду її суверенітету чи безпеці або суперечить її законодавству. Глава IIIОфіційні документи, передача речей і валютних цінностей Стаття 18Дійсність документів 1. Документи, складені або засвідчені компетентним органом однієї Договірної Сторони та підтверджені підписом уповноваженої особи й офіційною печаткою, є дійсними на території другої Договірної Сторони без подальшого засвідчення. Те ж саме стосується і засвідчення підпису громадянина, копій і перекладів документів, засвідчених компетентним органом. 2. Документи, про які йдеться у пункті 1 цієї статті, мають однакову доказову силу на територіях обох Договірних Сторін. Стаття 19Надсилання документів про громадянський стан та інших документів Договірні Сторони безоплатно надсилають за клопотанням одна одній без перекладу довідки про громадянський стан, а також копії рішень, виданих органами юстиції, копії запису актів громадянського стану, документи про освіту, стаж роботи або інші документи про особисті або майнові права та інтереси громадян запитуваної Договірної Сторони. Стаття 20Передача речей і валютних цінностей Якщо на основі цього Договору передаватимуться речі або валютні цінності з території однієї Договірної Сторони на територію другої Договірної Сторони чи передаватимуться дипломатичному представництву або консульській установі другої Договірної Сторони, при цьому застосовуватиметься відповідне законодавство тієї Договірної Сторони, орган якої видає речі або валютні цінності. Глава IVКолізійні норми та норми встановлення повноважень Розділ IКомпетенція Стаття 21Загальні положення 1. Якщо відповідно до положень цього Договору повноваження для розгляду справи мають органи юстиції обох Договірних Сторін, а заява про порушення справи вже була подана одному з органів юстиції однієї Договірної Сторони, то будь-який орган юстиції другої Договірної Сторони не вправі розглядати цю справу. 2. Якщо одну і ту ж справу (між тими самими учасниками, з одного і того ж предмета, з тих самих підстав) було порушено в органах юстиції обох Договірних Сторін, компетенцію котрих встановлює цей Договір, орган юстиції, який порушив справу пізніше, залишає її без розгляду. 3. Без шкоди положенням пунктів 1 і 2 цієї статті у невідкладних випадках орган юстиції однієї Договірної Сторони може вжити необхідних попередніх заходів на підставі свого законодавства і негайно письмово інформує про це орган юстиції другої Договірної Сторони, який вже порушив справу, і надає копію відповідних документів. (статтю 21 доповнено пунктом 3 згідно з Протоколом від 14.09.2007 р.)Розділ IIПоложення про особистий статус Стаття 22Правоздатність і дієздатність 1. Правоздатність і дієздатність фізичної особи визначається законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа. 2. Правоздатність і дієздатність (спроможність на основі власних юридичних дій набувати права та брати на себе обов'язки) юридичної особи визначається відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої вона має місце перебування. Стаття 23Обмеження дієздатності або визнання особи недієздатною. Поновлення дієздатності. 1. У випадку обмеження дієздатності або визнання особи недієздатною, а також у випадку скасування обмеження дієздатності або поновлення особи у дієздатності, за винятком випадків, передбачених пунктом 4 цієї статті, застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа. 2. У справах про визнання особи обмежено дієздатною або недієздатною, а також про скасування обмеження дієздатності або поновлення особи у дієздатності, за виключенням випадку, передбаченого пунктом 4 цієї статті, є компетентним суд Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа. 3. У випадку, якщо суду однієї Договірної Сторони стануть відомими підстави визнання обмежено дієздатною або недієздатною особи, яка проживає на її території і є громадянином другої Договірної Сторони, він повідомить про це суд Договірної Сторони, громадянином якого є ця особа. 4. Якщо суд Договірної Сторони, оповіщений про підстави для визнання особи обмежено дієздатною або недієздатною, протягом трьох місяців не розпочне справу чи не повідомить свою думку, справу про обмеження дієздатності або визнання особи недієздатною розглядатиме суд тієї Договірної Сторони, на території якої цей громадянин має місце проживання. У такому випадку рішення про обмеження у дієздатності або визнання особи недієздатною може бути постановлене тільки з підстав, передбачених законодавством обох Договірних Сторін. Рішення про обмеження дієздатності або визнання особи недієздатною направляється компетентному суду Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа. 5. У невідкладних випадках орган юстиції місця проживання або місцеперебування громадянина другої Договірної Сторони, який підлягає визнанню обмежено дієздатним або недієздатним, може видавати розпорядження, необхідні для захисту прав і інтересів цієї особи та її майна відповідно до законодавства своєї держави. Такий орган юстиції зобов'язаний невідкладно поінформувати орган юстиції другої Договірної Сторони і одночасно надіслати йому копії документів про вжиті заходи. Заходи діють до часу, поки орган юстиції другої Договірної Сторони не постановить іншого. Стаття 24Опіка та піклування 1. Встановлення чи припинення опіки або піклування визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є особа, над якою встановлюється опіка чи піклування. 2. Обов'язок здійснювати опіку чи піклування встановлюється згідно з законодавством тієї Договірної Сторони, громадянин якої призначається опікуном чи піклувальником. 3. Правові відносини між опікуном чи піклувальником та особою, над якою був призначений опікун чи піклувальник, регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, орган якої призначив опікуна чи піклувальника. 4. Громадянина однієї Договірної Сторони може бути призначено опікуном чи піклувальником громадянина другої Договірної Сторони, якщо він має місце проживання на території тієї Договірної Сторони, де він має виконувати цю функцію, та якщо це найбільше відповідає інтересам підопічного. Стаття 25 1. У випадках встановлення опіки чи піклування над громадянами Договірних Сторін компетентними є органи юстиції тієї Договірної Сторони, громадянином якої є особа, що потребує опіки чи піклування, якщо цей Договір не встановлює інше. 2. У випадку, коли необхідно вжити заходів на користь особи, яка є громадянином однієї Договірної Сторони, для якої має бути встановлений опікун чи піклувальник, місце проживання, перебування або майно якого знаходиться на території другої Договірної Сторони, то орган юстиції останньої негайно повідомляє орган юстиції, який є компетентним згідно з пунктом 1 цієї статті. 3. У невідкладних випадках орган юстиції однієї Договірної Сторони може сам ужити необхідних тимчасових заходів на підставі свого законодавства, при цьому він зобов'язаний негайно повідомити та одночасно надіслати копії відповідних документів про вжиті заходи до відповідного органу юстиції другої Договірної Сторони, компетентному відповідно до пункту 1 цієї статті. Ці заходи діють доти, поки відповідний орган юстиції другої Договірної Сторони не постановить інше рішення. Стаття 26 1. Орган юстиції, що є компетентним відповідно до пункту 1 статті 25 цього Договору, може передати опіку чи піклування органові юстиції другої Договірної Сторони у тому випадку, коли особа, яка знаходиться під опікою чи піклуванням, має на території цієї Договірної Сторони місце проживання, перебування чи майно. Передача опіки чи піклування набирає сили тоді, коли запитуваний орган юстиції прийме на себе опіку чи піклування та сповістить про це запитуючий орган юстиції. 2. Орган юстиції, який відповідно до пункту 1 цієї статті прийняв опіку чи піклування, здійснює їх відповідно до законодавства своєї держави. Однак цей орган юстиції не вправі виносити рішення з питань, що стосуються особистого статусу особи, яка знаходиться під опікою чи піклуванням. Стаття 27Визнання особи безвісно відсутньою, оголошення померлим і встановлення факту смерті 1. Для визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою та для встановлення юридичного факту конкретної дати смерті компетентними є органи юстиції тієї Договірної Сторони, громадянином якої ця особа була того дня, коли вона згідно з останніми повідомленнями ще була живою. 2. Орган юстиції однієї Договірної Сторони за клопотанням заінтересованої особи, що проживає на її території, права та інтереси якої грунтуються на законодавстві цієї Договірної Сторони, може визнати безвісно відсутнім чи оголосити померлим громадянина другої Договірної Сторони й встановити юридичний факт конкретної дати його смерті. 3. При розгляді питань, згадуваних у пунктах 1 та 2 цієї статті, органи юстиції застосовують законодавство своєї країни. 4. Рішення, що були постановлені на підставі пункту 2 цієї статті, мають юридичні наслідки лише на території Договірної Сторони, орган юстиції якої це рішення постановив. Розділ IIIСімейне право Стаття 28Укладення шлюбу 1. Умови укладення шлюбу для кожного з подружжя визначаються законодавством Договірної Сторони, громадянином якої він є. 2. Форма укладення шлюбу та перешкоди до його укладення визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої шлюб укладається. Стаття 29Особисті та майнові правовідносини подружжя 1. Особисті та майнові правовідносини подружжя визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання. 2. Якщо один із подружжя проживає на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території другої Договірної Сторони, їхні особисті та майнові правовідносини регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої вони мали останнє спільне місце проживання. 3. Якщо подружжя не мало спільного місця проживання на території жодної з Договірних Сторін, застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, де був поданий позов. 4. Компетентними приймати рішення у правовідносинах, про які йдеться у пунктах 1, 2 та 3 цієї статті, є органи юстиції Договірної Сторони, законодавству якої ці відносини підпорядковані. У тих випадках, коли подружжя ніколи не мало спільного місця проживання на території жодної з Договірних Сторін, компетентними є органи юстиції обох Договірних Сторін, які діятимуть відповідно до законодавства своєї країни. Стаття 30Розірвання шлюбу 1. У справах про розірвання шлюбу застосовується законодавство Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя на час подачі заяви про розлучення. 2. Якщо на час порушення справи один із подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - громадянином другої Договірної Сторони, у справі про розірвання шлюбу застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої подружжя має спільне місце проживання. Якщо один із подружжя має місце проживання на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території другої Договірної Сторони, застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, орган юстиції якої отримав заяву про порушення справи. 3. У справах про розірвання шлюбу у випадку, передбаченому пунктом 1 цієї статті, компетентними є органи юстиції Договірної Сторони, громадянами якої подружжя є на час подачі заяви про розлучення. Якщо на час подачі заяви про розлучення обоє з подружжя є громадянами однієї Договірної Сторони і проживають на території другої Договірної Сторони, то компетентними є органи юстиції обох Договірних Сторін, які при розгляді справи застосовуватимуть матеріальне право тієї Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя. 4. У справах про розірвання шлюбу у випадку, передбаченому пунктом 2 цієї статті, компетентними є органи юстиції Договірної Сторони, на території якої проживають обидва з подружжя. Якщо один із подружжя проживає на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території другої Договірної Сторони, у справах про розірвання шлюбу компетентні органи юстиції обох Договірних Сторін. При цьому органи юстиції обох Договірних Сторін, що розглядатимуть справу про розірвання шлюбу, застосовуватимуть матеріальне право своєї держави. 5. Якщо справу про розірвання шлюбу розглядає суд, він також є компетентним у вирішенні питань виховання й утримання неповнолітніх дітей подружжя, що розлучається. Стаття 31Недійсність шлюбу 1. У справах про визнання шлюбу недійсним застосовується законодавство Договірної Сторони, яке застосовувалося при укладенні шлюбу. 2. Компетенція суду визначається за правилами статті 30 цього Договору. Стаття 32Батьківство 1. При встановленні чи оспорюванні батьківства застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, громадянство якої дитина набула при народженні. 2. Якщо громадянство дитини не встановлено, при розгляді питань встановлення чи оспорювання батьківства застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, на території якої дитина проживає або перебуває. 3. При встановленні чи оспорюванні батьківства компетентними є органи юстиції тієї Договірної Сторони, на території якої дитина проживає або перебуває. Стаття 33Правовідносини між батьками та дітьми 1. Правовідносини між батьками і дітьми регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина. Якщо це найбільше відповідає інтересам неповнолітньої дитини, ці правовідносини можуть регулюватися законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої проживає дитина. 2. Компетентним виносити рішення щодо правовідносин між батьками і дітьми є як суд тієї Договірної Сторони, на території якої проживає дитина на час порушення справи, так і суд тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина. 3. У невідкладних випадках, коли орган юстиції однієї Договірної Сторони не є компетентним відповідно до пункту 2 цієї статті, він може на підставі свого законодавства сам ужити попередніх заходів, необхідних для захисту прав неповнолітньої дитини або її майна, і негайно письмово інформує про це орган юстиції другої Договірної Сторони, громадянином якої є ця дитина, з одночасним прикладенням копій відповідних документів. (стаття 33 у редакції Протоколу від 14.09.2007 р.)Стаття 33аОпіка та піклування над неповнолітньою дитиною 1. Умови встановлення чи припинення опіки або піклування над неповнолітньою дитиною регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої проживає неповнолітня дитина на час порушення справи у суді. 2. Якщо цього вимагає законодавство тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина, для встановлення опіки та піклування обов'язковою є згода неповнолітньої дитини, якщо вона на те спроможна, та згода відповідного органу цієї Договірної Сторони. 3. Обов'язок здійснювати опіку чи піклування над неповнолітньою дитиною встановлюється згідно з законодавством тієї Договірної Сторони, громадянин якої призначається опікуном чи піклувальником. 4. Громадянина однієї Договірної Сторони може бути призначено опікуном чи піклувальником неповнолітньої дитини, яка є громадянином другої Договірної Сторони, якщо він має місце проживання на території тієї Договірної Сторони, де він має виконувати цю функцію, та якщо це призначення найбільше відповідає інтересам неповнолітньої дитини. 5. Правові відносини між опікуном чи піклувальником та неповнолітньою дитиною, над якою був призначений опікун чи піклувальник, регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої проживає дитина. 6. Компетентним при постановлені рішення щодо опіки та піклування над неповнолітньою дитиною є як суд тієї Договірної Сторони, на території якої дитина проживає на час порушення справи у суді, так і суд Договірної Сторони, громадянином якої є дитина. (Договір доповнено статтею 33а згідно з Протоколом від 14.09.2007 р.)Стаття 34Обов'язок з утримання 1. Обов'язок утримання між батьками та дітьми регулюється законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої проживає особа, яка має право на утримання. 2. Компетенцію приймати рішення у правовідносинах, про які йдеться у пункті 1 цієї статті, має суд тієї Договірної Сторони, на території якої проживає особа, що має право на утримання. Стаття 35Інші види обов'язку з утримання 1. Інші види обов'язку з утримання регулюються законодавством Договірної Сторони, на території якої проживає особа, яка заявляє про право на таке утримання. 2. Компетентним з вирішення справ, зазначених у пункті 1 цієї статті є суд Договірної Сторони, на території якої проживає особа, яка заявляє позов про таке утримання. Стаття 36Усиновлення 1. Усиновлення, його скасування або визнання усиновлення недійсним регулюється законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є усиновлювана дитина на час подачі заяви про усиновлення. 2. Для усиновлення обов'язковою є згода дитини, якщо вона на те спроможна, а також згода її законного представника та відповідного органу Договірної Сторони, громадянином якої є усиновлювана дитина, якщо цього вимагає законодавство цієї Договірної Сторони. (пункт 2 статті 36 у редакції Протоколу від 14.09.2007 р.)3. У розгляді питань усиновлення, скасування та визнання усиновлення недійсним компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої проживає усиновлювана дитина на час подачі заяви про усиновлення. (пункт 3 статті 36 у редакції Протоколу від 14.09.2007 р.)Розділ IVСпадкове право Стаття 37Принцип рівності 1. Громадяни однієї Договірної Сторони можуть набувати майно чи права на території другої Договірної Сторони шляхом успадкування за законом чи за заповітом на тих самих умовах і в тому ж обсязі, як і громадяни останньої, за винятком випадків, передбачених цим Договором. 2. Громадяни однієї Договірної Сторони при складанні заповіту можуть розпоряджатися своїм майном, яке знаходиться на території другої Договірної Сторони, так само, як і громадяни останньої, за винятком випадків, передбачених цим Договором. Стаття 38Законодавство про успадкування 1. Правовідносини при успадкуванні рухомого майна регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої був спадкодавець на час смерті. 2. Правовідносини при успадкуванні нерухомого майна регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої знаходиться нерухоме майно. 3. Питання про належність спадкового майна до рухомого чи нерухомого, яке є предметом успадкування, вирішуються відповідно до законодавства тієї Договірної Сторони, на території якої майно знаходиться. Стаття 39Перехід спадщини державі Якщо спадщину не отримає жодний спадкоємець, рухоме майно передається тій Договірній Стороні, громадянином якої був спадкодавець на час смерті. Нерухоме майно передається тій Договірній Стороні, на території якої воно знаходиться. Стаття 40Заповіт 1. Здатність особи до складання чи скасування заповіту, а також правові наслідки вад волевиявлення особи, яка склала чи скасувала заповіт, регулюються законодавством Договірної Сторони, громадянином якої був спадкодавець на час складання чи скасування заповіту. 2. Форма складання чи скасування заповіту регулюється законодавством Договірної Сторони, громадянином якої був спадкодавець на час складення чи скасування заповіту. Достатньо, однак, щоби ці дії були виконані з дотриманням законодавства Договірної Сторони, на території якої заповіт був складений або скасований. 3. Положення пунктів 1 та 2 цієї статті застосовуються й у випадку позбавлення спадщини. Стаття 41Компетенція органів юстиції у справах успадкування 1. Спадкові справи щодо рухомого майна належать до компетенції органів юстиції тієї Договірної Сторони, громадянином якої був спадкодавець на час смерті, крім випадку, передбаченого пунктом 3 цієї статті. 2. Спадкові справи щодо нерухомого майна належать до компетенції органів юстиції тієї Договірної Сторони, на території якої нерухоме майно знаходиться. 3. У випадку, коли все рухоме майно, яке залишилось після смерті спадкодавця - громадянина однієї Договірної Сторони, знаходиться на території другої Договірної Сторони, то на прохання будь-якого спадкоємця чи іншої особи, яка має права або претензії до спадщини, компетентним може бути орган юстиції останньої, якщо з цим погодяться всі відомі спадкоємці. 4. Положення пунктів 1 і 2 цієї статті застосовуються також і при вирішенні спорів відносно спадщини. Стаття 42 1. У тому випадку, коли громадянин однієї Договірної Сторони помер на території другої Договірної Сторони, відповідний орган юстиції останньої негайно сповіщає про його смерть дипломатичне представництво чи консульську установу тієї держави, громадянство якої мав померлий, і водночас повідомить все, що йому відомо про спадкоємців, місце їхнього проживання чи перебування, про обсяг спадкового майна та про заповіт, якщо такий існує. 2. Положення пункту 1 цієї статті застосовується й у випадку, коли відповідний орган юстиції однієї Договірної Сторони отримає інформацію про те, що громадянин другої Договірної Сторони помер на території третьої держави та залишив спадщину на території першої Договірної Сторони. 3. Дипломатичне представництво чи консульська установа однієї Договірної Сторони, які володіють інформацією про смерть громадянина своєї держави, майно якого залишилося на території другої Договірної Сторони, інформуватимуть про це орган юстиції останньої. 4. Якщо на території однієї Договірної Сторони буде порушена спадкова справа і при цьому з'ясується, що спадкоємцем є громадянин другої Договірної Сторони, відповідний орган юстиції негайно повинен повідомити про це дипломатичне представництво чи консульську установу останньої. Стаття 43 Якщо громадянин однієї Дого

КОНВЕНЦІЯ,що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів ДАТА ПІДПИСАННЯ: 05.10.61 р. ДАТА ПРИЄДНАННЯ УКРАЇНИ: 10.01.2002 р. ДАТА НАБУТТЯ ЧИННОСТІ ДЛЯ УКРАЇНИ: 22.12.2003 р.Додатково див.Статус Конвенції станом на 1 жовтня 2001 року, лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 1 лютого 2005 року N 596, Перелік країн, які приєдналися до Гаазької Конвенції, станом на 1 травня 2005 року, лист Міністерства юстиції України від 18 травня 2005 року N 26-28-205, Статус Конвенції станом на 1 листопада 2007 року,Статус Конвенції станом на 15 травня 2008 рокуДержави, які підписали цю Конвенцію, бажаючи скасувати вимогу дипломатичної або консульської легалізації іноземних офіційних документів, вирішили укласти з цією метою Конвенцію та домовилися про нижченаведені положення: Стаття 1 Ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, і що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця b) адміністративні документи c) нотаріальні акти d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами, у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів. Однак ця Конвенція не поширюється: a) на документи, складені дипломатичними або консульськими аґентами b) на адміністративні документи, що мають пряме відношення до комерційних або митних операцій. Стаття 2 Кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими аґентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ. Стаття 3 Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Однак дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами, відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації. Стаття 4 Передбачений в частині першій статті 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції. Однак апостиль може бути складений офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також другою мовою. Заголовок [qoute]Apostille[qoute] (Convention de la Haye du 5 octobre 1961)[qoute] повинен бути викладений французькою мовою. Стаття 5 Апостиль проставляється на вимогу особи, яка підписала документ, або будь-якого пред'явника документа. Заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ. Підпис, відбиток печатки або штампа на апостилі не потребують ніякого засвідчення. Стаття 6 Кожна Договірна держава призначає, зазначаючи їхні офіційні функції, ті органи, яким надаються повноваження на проставлення апостиля, згаданого в частині першій статті 3. Вона повідомляє про таке призначення Міністерство закордонних справ Нідерландів під час передачі на зберігання свого документа про ратифікацію чи приєднання або заяви про поширення дії цієї Конвенції. Вона також повідомляє Міністерство про будь-які зміни стосовно призначених органів. Стаття 7 Кожний з органів, призначених відповідно до статті 6, повинен вести книгу реєстрації або картотеку, в яких він реєструє проставлені апостилі, вказуючи при цьому: a) порядковий номер і дату проставлення апостиля b) прізвище особи, яка підписала офіційний документ, і якість, в якій вона виступала, а стосовно документів, які не підписані, - назву органу, що проставив печатку або штамп. На запит будь-якої заінтересованої особи орган, що проставив апостиль, зобов'язаний перевірити, чи відповідають зроблені в ньому записи відомостям, внесеним в книгу реєстрації або картотеку. Стаття 8 Якщо договір, конвенція або угода між двома або декількома Договірними державами містить положення, що вимагають дотримання певної формальної процедури для посвідчення підпису, відбитку печатки або штампа, ця Конвенція передбачає відхід від таких положень лише в тому випадку, якщо зазначена в них формальна процедура є більш суворою, ніж формальна процедура, передбачена в статтях 3 і 4. Стаття 9 Кожна Договірна держава вживає заходів, необхідних для того, щоб ні дипломатичні або консульські аґенти не проводили леґалізацію в тих випадках, коли ця Конвенція передбачає звільнення від неї. Стаття 10 Ця Конвенція відкрита для підписання державами, представленими на дев'ятій сесії Гаазької конференції з міжнародного приватного права, а також Ірландією, Ісландією, Ліхтенштейном і Туреччиною. Вона підлягає ратифікації ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Міністерству закордонних справ Нідерландів. Стаття 11 Ця Конвенція набуває чинності на шістдесятий день після здачі на зберігання третього документа про ратифікацію, згаданого у частині другій статті 10. Конвенція набуває чинності для кожної держави, що підписала і в подальшому ратифікувала її, на шістдесятий день після здачі на зберігання її документа про ратифікацію. Стаття 12 Будь-яка держава, не згадана у статті 10, може приєднатися до цієї Конвенції після набуття нею чинності відповідно до частини першої статті 11. Документ про приєднання здається на зберігання Міністерству закордонних справ Нідерландів. Приєднання дійсне лише у відносинах між державою, що приєднується, і тими Договірними державами, які не висловили заперечень проти її приєднання протягом шести місяців після отримання повідомлення, передбаченого в пункті d) статті 15. Повідомлення про таке заперечення направляється Міністерству закордонних справ Нідерландів. Конвенція набуває чинності між державою, що приєднуються, і державами, які не висловили заперечень проти її приєднання, на шістдесятий день після закінчення шестимісячного строку, вказаного в попередній частині. Стаття 13 Будь-яка держава під час підписання, ратифікації або приєднання може заявити, що дія цієї Конвенції поширюється на всі території, за міжнародні відносини яких вона несе відповідальність, або на одну чи декілька з них. Така заява набирає сили з дати набуття чинності Конвенцією для відповідної держави. У будь-який час пізніше про будь-яке поширення дії Конвенції повідомляється Міністерство закордонних справ Нідерландів. Якщо заява про поширення дії зроблена державою, що підписала і ратифікувала Конвенцію, остання набуває чинності відносно зазначених територій відповідно до положень статті 11. Якщо заява про поширення дії зроблена державою, що приєдналася до Конвенції, остання набуває чинності відносно зазначених територій відповідно до положень статті 12. Стаття 14 Ця Конвенція залишається чинною протягом п'яти років з дати набуття нею чинності відповідно до частини першої статті 11, у тому числі для держав, які ратифікували її або приєдналися до неї пізніше. Якщо Конвенція не денонсована, її дія автоматично продовжується кожні п'ять років. Про будь-яку денонсацію повідомляється Міністерство закордонних справ Нідерландів щонайменше за шість місяців до закінчення п'ятирічного періоду. Дія денонсації може бути обмежена певними територіями, до яких застосовується ця Конвенція. Денонсація є чинною лише стосовно держави, яка про неї повідомила. Конвенція залишається чинною для інших Договірних держав. Стаття 15 Міністерство закордонних справ Нідерландів інформує держави, зазначені в статті 10, а також держави, які приєдналися відповідно до статті 12: a) про повідомлення, згадані у частині другій статті 6 b) про підписання і ратифікації, згадані в статті 10 c) про дату, з якої ця Конвенція набуває чинності відповідно до частини першої статті 11 d) про приєднання і заперечення, згадані в статті 12, і про дату, з якої приєднання вступають в дію e) про поширення, згадані в статті 13, і про дату, з якої вони вступають в дію f) про денонсації, згадані в частині третій статті 14. На посвідчення цього, нижчезазначені особи, належним чином на те уповноважені, підписали цю Конвенцію. Вчинено в Ґаазі 5 жовтня 1961 року французькою і англійською мовами - у разі розбіжностей між двома текстами перевага надається тексту французькою мовою - в одному примірнику, який передається на зберігання в архіви Уряду Нідерландів і завірена копія якого направляється дипломатичними каналами кожній державі, представленій на дев'ятій сесії Гаазької конференції з міжнародного приватного права, а також Ірландії, Ісландії, Ліхтенштейну і Туреччині. Додаток до Конвенції Зразок апостиля Апостиль повинен мати форму квадрата, довжина сторін якого дорівнює щонайменше 9 сантиметрам APOSTILLE (Convention de La Haye du 5 octobre 1961) 1. Країна: ___________________________________ Цей офіційний документ 2. підписаний ______________________________ 3. у якості __________________________________ 4. містить проставлену печатку / штамп _________ Підтверджено 5. у ________________ 6. дата _________ 7. ким ____________________________________ 8. N _______________ 9. Печатка / штамп _________________ 10. Підпис ______________ ____________

Ст. 30 та 52 цього договору.Але рішення – рішенням, но треба дізнатися, момент розірвання шлюбу у Чеській республіці – з моменту вступу в силу рішення суду (як у нас за новим СК) чи з моменту одержання свідоцтва про розірвання шлюбу ( як за старим кодексом).І ще – якщо все ж таки шлюб вважається розірваним з моменту вступу в силу рішення суду – то повинен бути чи то оригінал рішення з перекладом, чи то фотокопія засвідчена в установленому порядку.

вирішили робити договір дарування...про наслідки попередила...

девочки....Вы прелесть.....спасибо!

штапмик стоїть чеський...у нашому паспорті.....

Форум

Інформаційний ресурс

Апостилювання Рішення суду про розлучення Чеської республіки?

Хто зараз онлайн