Новини законодавства та судової практики

[Admin-Юкон]

ПЕНСІЙНИЙ ФОНД УКРАЇНИ ЛИСТ від 13.05.2008 р. N 8158/03-20 Щодо сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів у разі одержання легкового автомобіля до статутного фонду юридичної особи (підприємства) (Витяг) <...> Згідно з пунктом 7 статті 1 Закону України [qoute]Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування[qoute] юридичні та фізичні особи сплачують збір на обов'язкове державне пенсійне страхування при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність за законом. Платниками збору з операцій з відчуження легкових автомобілів, відповідно до пункту 12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року N 1740 (із наступними змінами та доповненнями), є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, міни, дарування (безоплатної передачі), успадкування та з інших підстав, передбачених законодавством. Враховуючи вищезазначене, при передачі легкового автомобіля у власність юридичній особі (в даному випадку підприємству) як внесок до статутного фонду (безоплатна передача) збір сплачується на загальних підставах. Заступник Голови правління В. Никитенко ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИКОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ УХВАЛА від 30 січня 2008 року (Витяг) У січні 2007 р. І. звернувся до суду з позовом до Ю., Л., О., С., Н., Є. та А. про стягнення подвійної суми задатку та штрафу, посилаючись на те, що 14 липня 2006 р. він уклав із Ю., який діяв у власних інтересах та від імені інших відповідачів, попередній договір, за умовами якого відповідачі зобов'язалися продати йому земельні ділянки на території Мар'янівської сільської ради Макарівського району за 230000 дол. США, при цьому він передав останнім суму 1156450 грн., що еквівалентна 229000 дол. США, а відповідачі зобов'язалися не пізніше 10 вересня 2006 р. змінити цільове призначення ділянок на [qoute]ведення особистого селянського господарства[qoute] та не пізніше 10 жовтня 2006 р. укласти з ним договір купівлі-продажу земельних ділянок, однак такого свого обов'язку не виконали, а тому повинні повернути йому подвійну суму завдатку, а також сплатити передбачений попереднім договором штраф у сумі 46258 грн. Позивач просив стягнути подвійну суму завдатку - 2312900 грн., штраф у розмірі 46258 грн. та відшкодувати судові витрати. Згодом позивач доповнив позов вимогами про відшкодування моральної шкоди в сумі 10000 грн., посилаючись на те, що така шкода заподіяна йому невиконанням відповідачами їхніх обов'язків. Н. пред'явила зустрічний позов до Ю., І. про визнання частково недійсним попереднього договору від 14 липня 2006 р., посилаючись на те, що такий договір укладено з порушенням норм чинного законодавства, і він порушує її права та інтереси, вона не уповноважувала Ю. продавати земельну ділянку і про факт укладення попереднього договору не була обізнана. Рішенням Макарівського районного суду від 13 березня 2007 р. позов І. задоволено частково, ухвалено стягнути на його користь солідарно з Ю., Л., О., С., Н., Є., А. подвійну суму завдатку - 2312900 грн., 46258 грн. штрафу, 2500 грн. на відшкодування витрат з оплати правової допомоги, 1730 грн. - судових витрат у задоволенні іншої частини позовних вимог І. та зустрічного позову Н. відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 16 червня 2007 р. рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог І. змінено, ухвалено в цій частині нове рішення про стягнення на користь І. солідарно з Ю., Л., О., С, Н., Є., А. гарантійну суму (аванс) - 1156450 грн., у задоволенні позовних вимог І. про стягнення штрафу відмовлено, в іншій частині рішення залишене без змін. У касаційній скарзі І. просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах. Статтями 526, 610, 611 ЦК передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ч. 2 ст. 635 ЦК сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Згідно з ч. 2 ст. 570 ЦК, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є задатком, вона вважається авансом. Судом встановлено, що 14 липня 2006 р. між сторонами було укладено попередній договір, за умовами якого відповідачі зобов'язалися продати І. земельні ділянки на території Мар'янівської сільської ради Макарівського району, а також зобов'язалися згідно з пунктами 3, 4 попереднього договору не пізніше 10 вересня 2006 р. змінити цільове призначення ділянок на [qoute]ведення особистого селянського господарства[qoute] та не пізніше 10 жовтня 2006 р. укласти договір купівлі-продажу земельних ділянок. На виконання умов договору І. передав 1156450 грн., однак відповідачі своїх обов'язків не виконали і в грудні 2006 р. продали свої ділянки іншим особам. Пунктами 6, 7 попереднього договору від 14 липня 2006 р. було передбачено, що в разі, коли з вини Ю., Л., О., С., Н., Є., А. не буде укладено основного договору купівлі-продажу, або вони не змінять цільове призначення земельних ділянок у зазначений договором строк, вони повинні повернути І. отриману суму - 1156450 грн. готівкою, а також сплатити штраф в розмірі 4 % від гарантійної суми (1156450 грн.). Задовольняючи позов у частині стягнення з Ю., Л., О., С., Н., Є., А. штрафу в розмірі 4 % від сплаченої суми, суд першої інстанції керувався тим, що вони не провели зміну цільового призначення земельних ділянок в обумовлений попереднім договором строк і договір купівлі-продажу земельних ділянок не було укладено. У зв'язку з наведеним суд дійшов висновку про те, що відповідачі зобов'язані сплатити І. штраф згідно з умовами попереднього договору. При встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального закону, висновки суду в частині стягнення штрафу відповідають встановленим фактам, обставинам справи та нормам матеріального права. Апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції в зазначеній частині, не навів достатніх мотивів, за якими він вважає неправильними такі висновки суду першої інстанції, на порушення статей 303, 316 ЦПК не встановив та не зазначив у рішенні доказів і обставин, що підтверджують звільнення відповідачів від сплати штрафу з огляду на положення попереднього договору щодо правових наслідків порушення зобов'язання, визначених цим договором. Разом з тим, ураховуючи умови попереднього договору, встановлені судом факти та положення ч. 2 ст. 570 ЦК, є законним і обґрунтованим висновок апеляційного суду про те, що сплачена І. сума (1156450 грн.), не може вважатися завдатком. Вона є авансом, а тому підлягає стягненню саме у такому розмірі. Рішення апеляційного суду в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог І. про відшкодування моральної шкоди та відмови в задоволенні зустрічного позову не оскаржується, і підстав, передбачених ч. 3 ст. 335 ЦПК, для його скасування в цій частині, колегія суддів не вбачає. За таких обставин рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову І. про стягнення штрафу підлягає скасуванню із залишенням у силі в цій частині рішення суду першої інстанції на підставах, передбачених ст. 339 ЦПК. Керуючись ст. 336 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України постановила касаційну скаргу І. задовольнити частково. Рішення Апеляційного суду Київської області від 16 червня 2007 р. у частині відмови в задоволенні позову І. до Ю., Л., О., С., Н., Є., А. про стягнення штрафу скасувати і залишити в цій частині в силі рішення Макарівського районного суду від 13 березня 2007 р. У решті зазначене рішення апеляційного суду залишити без змін. ____________ ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА 20.05.2008 р. N 30/234Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Барбари В. П., суддів: Гуля В. С., Карпечкіна П. Ф., Колесника П. І., Потильчака О. І., Черногуза Ф. Ф., Шицького І. Б., Щотки С. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Солом'янської районної у місті Києві ради та касаційне подання Генерального прокурора України на постанову Вищого господарського суду України від 27 лютого 2008 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю [qoute]Юніор[qoute] (далі - ТзОВ [qoute]Юніор[qoute]) до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради, третя особа - Солом'янська районна у місті Києві рада, про визнання укладеним договору, встановила: У травні 2007 року ТзОВ [qoute]Юніор[qoute] звернулося у господарський суд міста Києва із позовом до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради, третя особа - Солом'янська районна у місті Києві рада про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки. Позов мотивовано тим, що відповідно до статті 33 Закону України [qoute]Про оренду землі[qoute] орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. ТзОВ [qoute]Юніор[qoute] повністю виконує всі умови договору оренди земельної ділянки. Рішенням господарського суду міста Києва від 5 червня 2007 року позов задоволено. Рішення вмотивоване тим, що ТзОВ [qoute]Юніор[qoute] належно виконував обов'язки орендаря земельної ділянки і за таких обставин, відповідно до частини 1 статті 33 Закону України [qoute]Про оренду землі[qoute] має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2007 року рішення суду першої інстанції скасовано та в позові відмовлено. Постанова вмотивована тим, що у зв'язку з використанням відповідачами спірних земельних ділянок на власні потреби, тобто для соціального розвитку міста, у позивача відсутні підстави для переважного права продовження орендних правовідносин з відповідачами або третьою особою. Постановою Вищого господарського суду України від 27 лютого 2008 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2007 року скасовано, а рішення господарського суду міста Києва 5 червня 2007 року залишено без змін з підстав зазначених у рішенні. Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 24 квітня 2008 року за касаційною скаргою Солом'янської районної у місті Києві ради порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 27 лютого 2008 року. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої постанови з мотивів неправильного застосування норм матеріального та процесуального права і різного застосування Вищим господарським судом України положень одного й того ж закону в аналогічних справах. Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 8 травня 2008 року за касаційним подання Генерального прокурора України порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 27 лютого 2008 року. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги і подання, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга та подання підлягають задоволенню з таких підстав. Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України [qoute]Про оренду землі[qoute] після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. Згідно з пунктом 34 статті 26 Закону України [qoute]Про місцеве самоврядування[qoute] до виключної компетенції міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради - сесії. Таким чином, враховуючи що чинним законодавством не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можливе лише за наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування. Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, позивач неодноразово повідомлявся про необхідність звільнення орендованих раніше земельних ділянок на підставі рішень Солом'янської райради м. Києва, зокрема, рішенням Солом'янської районної у м. Києві ради від 27.04.2007 року N 152 відповідно до рішення Київської міської ради від 08.06.2000 [qoute]Про передачу окремих повноважень районним у м. Києві радам з питань регулювання земельних відносин[qoute] ТзОВ [qoute]Юніор[qoute] було зобов'язано звільнити зайняті земельні ділянки та знести три павільйони. Також, розпорядженням Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації від 03.03.2006 року N 277 [qoute]Про затвердження проекту реконструкції скверу ім. Островського[qoute] заплановано реконструкцію скверу, яка погоджена з усіма відповідними службами міста та затверджена позитивним висновком [qoute]Київдержекспертизи[qoute] від 08.08.2007 року, завершення якої передбачено в 2007 році. Вказані обставини безпідставно не були взяті до уваги судами першої та касаційної інстанцій. За таких обставин постанова Вищого господарського суду України від 27 лютого 2008 року підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2007 року залишенню в силі. Виходячи з положень статей 6, 8 Конституції України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України не вважає за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням статті 125 Конституції України, статтям 2, 39 Закону України [qoute]Про судоустрій України[qoute] щодо визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя, і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення суду апеляційної інстанції. У зв'язку з цим наведений у статті 11118 Господарського процесуального кодексу України перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не є процесуальною перешкодою для прийняття Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України зазначеного рішення. Керуючись статтями 11117 - 11120 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата постановила: Касаційну скаргу Солом'янської районної у місті Києві ради та касаційне подання Генерального прокурора України задовольнити. Постанову Вищого господарського суду України від 27 лютого 2008 року у справі N 30/234 скасувати. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2007 року залишити в силі. Постанова остаточна і оскарженню не підлягає. ____________

[Альвиора]

0