Додано:
23 березня 2007, 14:03 Алекс
Проект Закону про засади запобігання та протидії корупціїНомер,дата реєстрації: 2113-д від 20.11.2006 Сесія реєстрації: 2 сесія V скликання Суб'єкт законодавчої ініціативи: Народний депутат України Останній етап: Прийнято в першому читанні (12.12.2006) Ініціатор(и) законопроекту: Джига М.В. V скликання ................Суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення можуть бути:.........2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, а саме:.........особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але виконують надані законом публічні повноваження (аудитори, _____нотаріуси_____, експерти, оцінювачі, адвокати, арбітражні керуючі, незалежні посередники чи члени трудового арбітражу під час розгляду колективних трудових спорів, а також у встановлених законом випадках інші особи).....Стаття 5. Обмеження, спрямовані на запобігання та протидію корупції1. Особам, зазначеним у пунктах 1 і 2 статті 2 цього Закону, крім народних засідателів і присяжних, забороняється:1) використовувати своє службове становище з метою незаконного одержання благ для себе, інших осіб, у тому числі:а) сприяти фізичним і/або юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, одержанні субсидій, дотацій, кредитів, пільгб) сприяти призначенню на посаду особи, яка не має переваг перед іншими кандидатами на цю посадув) втручатися в діяльність інших державних органів, органів місцевого самоврядування або посадових осібг) неправомірно надавати перевагу фізичним і/або юридичним особам у зв'язку з підготовкою проектів, виданням нормативно-правових актів та прийняттям рішень2) займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю, безпосередньо або через посередників чи підставних осіб (крім викладацької, наукової, творчої роботи, а також медичної практики, які здійснюються у позаробочий час)3) входити, в тому числі через представника або підставних осіб, до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляють інтереси держави в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), якщо інше не передбачено Конституцією України4) відмовляти фізичним і/або юридичним особам в інформації, надання якої передбачено законом, надавати недостовірну чи не в повному обсязі інформацію.............Стаття 7. Обмеження щодо одержання подарунків1. Особам, зазначеним у пунктах 1 і 2 статті 2 цього Закону, у зв'язку з виконанням ними функцій держави або органів місцевого самоврядування забороняється приймати подарунки, за винятком випадків, передбачених цим та іншими законами України.2. Подарунки, одержані особами, зазначеними у пунктах 1 і 2 статті 2 цього Закону, під час проведення офіційних заходів, передаються державному органу, організації або іншій юридичній особі, в яких такі особи працюють, у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.3. Особи, зазначені у пунктах 1 і 2 статті 2 цього Закону можуть приймати особисті подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність за умови, що вартість одного подарунка не перевищує двадцяти відсотків прожиткового мінімуму для працюючих.......Стаття 8. Фінансовий контроль1. Особи, зазначені у пунктах 1 і 2 статті 2 цього Закону, зобов'язані подавати відомості про _____власні, а також їх близьких родичів доходи_____, витрати, зобов'язання фінансового характеру, в тому числі за кордоном, у порядку та обсягах, визначених законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами..............3. Особа, яка претендує на зайняття посади, зазначеної у пунктах 1 і 2 статті 2 цього Закону, до призначення або обрання на відповідну посаду подає в установленому законодавством порядку відомості про належні їй та її близьким родичам доходи, цінні папери, нерухоме, цінне рухоме майно і вклади у банках.........Как они сюда нотариусов, оценщиков, экспертов, адвокатов приплели - непонятно.
Додано:
23 березня 2007, 19:12 evictia
"В И С Н О В О Кна проект Закону України “Про засади запобігання та протидії корупції”Метою законопроекту є удосконалення законодавства України про запобігання, виявлення та припинення корупції в публічній та приватній сферах, відшкодування заподіяної корупційними правопорушеннями шкоди, поновлення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, регулювання міжнародного співробітництва у сфері протидії корупції.Немає сумнівів, що цей законопроект, так само як і інші законопроекти “антикорупційного ""пакету"", має велике суспільне значення і відображає стурбованість держави серйозністю породжуваних корупцією проблем і загроз для стабільності і безпеки суспільства, а також її прагнення до самоочищення державного механізму.Тому слід усіляко вітати зусилля ініціаторів та авторів цих законопроектів. Разом з тим, позитивно оцінюючи роботу по доопрацюванню проекту, управління вважає за необхідне наголосити на необхідності подальшої серйозної роботи над його удосконаленням, оскільки і у нинішньому варіанті проекту існують положення, які мають значні недоліки, не узгоджені між собою та з положеннями інших пов’язаних законопроектів (№2112-Д та №2114-Д), передбачають у деяких випадках необґрунтовані обмеження прав та необґрунтоване покладення на певних осіб юридичної відповідальності. Деякі положення законопроекту не містять явних недоліків, але на них бажано звернути увагу у контексті їх можливого удосконалення.Виходячи із зазначеного, вважаємо за необхідне висловити до цього законопроекту такі зауваження і пропозиції.До назви Як правило, усі закони України передбачають лише засади правового регулювання певних суспільних відносин (повне їх правове регулювання здійснюється за допомогою положень інших нормативно-правових актів, судової практики, традицій і звичаїв тощо). Але назви тільки кількох Законів починаються зі слів ""Про засади..."" (""Про правові засади цивільного захисту"", ""Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності"", ""Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні"", ""Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон"").Тому пропонуємо скоротити назву цього Закону, назвавши його Законом України ""Про запобігання та протидію корупції"" (або, якщо вважати, що запобігання корупції є одним із напрямків протидії їй, ще лаконічніше – ""Про протидію корупції"" – за аналогією з відомою Конвенцією ООН, яка має зовсім просту назву ""Конвенція проти корупції"").До ст. 1 щодо терміну ""корупція""Відомо, що будь-яке поняття складається з ознак, за допомогою яких те чи інше явище можна відмежувати від інших, передусім від суміжних явищ. Конкретні ознаки корупції відповідно до цього проекту мають безпосереднє практичне значення, оскільки тільки через них можна визначити корупційне правопорушення (див. поняття корупційного правопорушення у ст. 1). Якщо проаналізувати поняття ""корупція"", дане у проекті, то слід дійти висновку, що ознаками корупції є такі:1) особа використовує повноваження та пов'язані з цим можливості (у т.ч. вчинює будь-які дії чи бездіяльність)2) таке використання повноважень та можливостей є протиправним3) таке використання здійснюється нею для незаконного одержання благ (переваг, пільг, послуг) матеріального і/або нематеріального характеру для себе, інших осіб)4) таке використання водночас поєднане з неправомірним наданням таких благ (переваг, пільг, послуг).На наш погляд, у тексті визначення визначенні присутні такі логічні помилки:а) замість розділового сполучника ""або"" перед словами ""відповідно неправомірні обіцянка, пропозиція чи надання"" застосовано єднальний сполучник ""та"", із чого випливає, нібито неправомірні обіцянка, пропозиція чи надання благ є ознакою корупції одночасно з одержанням цих благ. Хоча насправді надання благ є альтернативою їх одержаннюб) перед словами ""інших осіб"" потрібна не кома, а розділовий сполучник ""чи"", оскільки кома у даному випадку означає, що блага особа отримує як для себе, так і для інших осіб (якщо ж тільки для себе або тільки для інших осіб, то це ніби не корупція).До статей 1 і 15 щодо терміну ""конфлікт інтересів""1. Оскільки термін ""конфлікт інтересів"" застосовано у цьому проекті лише один раз (у ст. 15), то виникає сумнів щодо потреби у визначенні його у ст. 1. 2. Зміст терміну ""конфлікт інтересів"", очевидно, все ж полягає не у протиріччі “особистих і публічних інтересів особи” (адже не у кожної особи такі “публічні” інтереси є), а у протиріччі між особистими інтересами особи та інтересами, яким має бути підпорядкована діяльність цієї особи на займаній нею посаді. До статей 1, 2, 5, 7 щодо термінів, які визначають предмет корупційних правопорушень1. Терміни, які визначають предмет корупційних правопорушень в законодавстві про протидію корупції, необхідно зробити більш уніфікованими. Наразі ж у проектах 2112-Д, 2113-Д та 2114-Д застосовується різноманітна термінологія, яка значно ускладнює застосування закону. Так, застосовуються терміни:- ""подарунок"" (статті 1, 7 цього проекту, ст. 212-32 законопроекту № 2112-Д)- ""винагорода, майно, кошти"" (ч. 3 ст. 5 цього проекту)- ""хабар"" (ст. 3 законопроекту № 2114, ст. 369 законопроекту № 2112)- ""блага"" (статті 1, 2, 5 цього проекту, ст. 2 законопроекту № 2114)- ""неправомірні блага"" (ст. 369-1 законопроекту № 2112-Д). Про їх характер (матеріальні чи нематеріальні) взагалі не йдеться- ""будь-які блага"" (статті 212-22 законопроекту № 2112-Д)Як видно із цього переліку, різнобій, який існував у початковій редакції законопроектів, при доопрацюванні усунутий не повністю.При цьому у поданих до Верховної Ради України на ратифікацію Конвенції ООН проти корупції та Кримінальній конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією застосовується наскрізний однаковий термін – ""неправомірна перевага"" (статті 15–18, 21, 25 Конвенції ООН, статті 2, 3, 7, 8, 12, Конвенції РЄ). Термін ""хабар"" у другій із названих Конвенцій застосовано лише в назвах статей як синонім терміну ""неправомірна перевага"". Термін ""кошти, цінні папери чи будь-який цінний предмет"" застосовано лише у статтях 17 і 22 Конвенції ООН у контексті розкрадання, неправомірного привласнення або іншого нецільового використання майна, а термін ""кошти"" – тільки у статтях Конвенції, де йдеться про відмивання грошових коштів.Тому і в законопроектах №№ 2112-Д, 2113-Д, 2114-Д краще застосовувати або термін “неправомірна перевага”, або синонімічний і більш придатний до реалій українського законодавства термін ""неправомірна вигода"", а у ст. 1 цього проекту дати таке визначення:""неправомірна вигода"" – грошові кошти, майно, переваги, пільги, послуги матеріального характеру, які особа отримує безоплатно або за вартістю, що є істотно меншою за їхню дійсну економічну вартість2. Неможливо погодитись з доцільністю і можливістю встановлення юридичної відповідальності за неправомірне одержання благ (вигод) нематеріального характеру з таких причин:1) про блага (вигоди) нематеріального характеру у Конвенції ООН проти корупції та Кримінальній конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією не йдеться.Дійсно, у п. d ст. ст. 2 Конвенції дано визначення поняття ""майно"" як будь-яких активів, матеріальних або нематеріальних, рухомих або нерухомих, виражених в речах або в правах, а також юридичних документів або активів, що підтверджують право власності на такі активи або інтерес у них"". Але ""нематеріальні активи"" означає не будь-які блага нематеріального характеру, а, наскільки це відомо з економіки, вартість об'єктів промислової та інтелектуальної власності, інших аналогічних прав, визнаних об'єктом права власності конкретного підприємства: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, торгові марки, об'єкти авторських прав, програмне забезпечення обчислювальної техніки, гудвіл, ""ноу-хау"" тощо (див. Правила застосування Закону України ""Про оподаткування прибутку підприємств"")2) чинний Кримінальний кодекс України (КК) оперує терміном ""хабар"" (статті 368–370). При цьому у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України ""Про судову практику у справах про хабарництво"" від 26.04.2002 р. № 5, де термін ""хабар"" визначається як ""незаконна винагорода"", з цього приводу зазначено: ""Оскільки одержання хабара є корисливим злочином, його предмет має виключно майновий характер. Ним можуть бути майно (гроші, цінності та інші речі), право на нього (документи, які надають право отримати майно, користуватися ним або вимагати виконання зобов'язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг, санаторних чи туристичних путівок, проведення будівельних або ремонтних робіт тощо).Послуги, пільги і переваги, які не мають майнового характеру (похвальні характеристика чи виступ у пресі, надання престижної роботи тощо), не можуть визнаватися предметом хабара. Одержання їх може розцінюватись як інша (некорислива) заінтересованість при зловживанні владою чи службовим становищем і за наявності до того підстав кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 364 КК"".Термін ""хабар"" застосовується також в Законі України ""Про податок з доходів фізичних осіб"", низці законів про амністію, прийнятих в останні роки3) чинний Закон України ""Про боротьбу з корупцією"" використовує термін ""матеріальні блага, послуги, пільги або інші переваги"" (ст. 1). Під час розробки цього Закону у 1994–1995 рр. питання про встановлення відповідальності за надання і прийняття нематеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг обговорювалось, але така пропозиція була відхилена через те, що таке розширення предмету корупційних діянь входить у суперечність із загальновизнаним (і, зокрема, закріпленим у міжнародних договорах) розумінням корупції4) розробники цього законопроекту, а також законопроектів №№ 2112-Д і 2114-Д не усунули суперечливих положень, які подекуди виключають можливість застосування відповідних норм законів у разі їх прийняття. Так:- у статтях 212-21, 212-22 КУпАП (у законопроекті № 2112-Д) йдеться, зокрема, про незаконне одержання (надання) благ (як випливає із дефініції цього поняття, у тому числі нематеріального характеру) у розмірі (?), що не перевищує п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян- у ст. 212-32 КУпАП ( у законопроекті № 2112-Д) йдеться про незаконне одержання подарунка (у т.ч. нематеріального блага) ""вартість якого не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів...""- у примітці до ст. 5 проекту №2114-Д дається визначення вчинення корупційного правопорушення у великих розмірах, яке також неможливо застосувати до хабара (блага) нематеріального характеру.До ст. 21. На нашу думку, існують логічні передумови для більш послідовної, аніж зроблена у цій статті, диференціації перелічених у ній суб’єктів. Зокрема, доцільно виділити наступні категорії осіб, на яких поширюється дія цього Закону:– особи, на яких повністю поширюються передбачені законопроектом обмеження та які несуть відповідальність за більшість передбачених проектом №2112-Д правопорушень. До цих осіб є підстави віднести усіх перелічених у п. 1 даної статті та переважну більшість осіб, перелічених у пункті 2. Найкращою узагальнюючою назвою для цих осіб була б назва “посадова особа”– особи, на яких поширюються лише поодинокі обмеження у спеціально передбачених законом випадках і які несуть відповідальність лише за спеціально передбачені для них злочини чи правопорушення. До числа цих осіб, очевидно, відносяться аудитори, нотаріуси, адвокати та інші подібні особи, а також особи, зазначені у пункті 3 даної статті – звичайні фізичні особи, на яких обмеження не поширюються взагалі і які несуть відповідальність лише за діяння, пов’язані з наданням благ суб’єктам корупційних правопорушень.На нашу погляд, опис кожної із цих категорій осіб доцільно викласти в окремій статті даного Закону. Після цього слід відповідно відредагувати усю термінологію цього проекту та проектів №2112-Д та №2114-Д. У законопроекті №2112-Д це дасть можливість застосувати, зокрема, для статей КУпАП узагальнений термін “посадова особа” і тим самим зробити його положення більш чіткими, уніфікованими і зрозумілими. 2. Віднесення у цій статті до суб’єктів корупційних діянь депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, народних засідателів та присяжних свідчить, що за критерій включення певних осіб до цієї категорії начебто взято зміст та характер повноважень відповідних осіб, а не факт оплати їх праці з певного джерела. Але з огляду на це непослідовними виглядають ті положення пункту 2 цієї статті, в яких віднесення “посадових” осіб юридичних осіб публічного права та помічників-консультантів народних депутатів до суб’єктів корупційних діянь ставиться в залежність від одержання ними заробітної плати з бюджету. Ця непослідовність є ще більш явною з урахуванням того, що до числа суб’єктів корупційних діянь тут же пропонується відносити і керівних працівників (службових осіб) будь-яких юридичних осіб, у статутному фонді яких державна частка становить 50 або більше відсотків, тобто осіб, які явно одержують свою зарплату не із бюджету. Принагідно ще раз звертаємо увагу на те, що застосування категорій “юридична особа публічного права” та “юридична особа приватного права” для визначення з їх допомогою суб’єктів корупції на даний час є ризикованим кроком, оскільки поняття “юридичні особи приватного права” поки що не піддано достатній конкретизації в теорії цивільного права, і його реальний обсяг не визначений практикою. Зокрема, проблемним є питання про те, до якої категорії юридичних осіб (публічного чи приватного права) має відноситись велика кількість господарських товариств, які виникли в результаті приватизації на основі відповідних розпорядчих актів органів державної влади, а тому у разі прийняття проекту постане і проблема віднесення цих осіб до числа суб’єктів корупційних діянь.3. Із тексту проекту не вбачається достатніх підстав для троєкратного часткового повторення, яке має місце у пунктах 2 та 3 цієї статті: спочатку окремо згадуються “посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 цієї статті, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету”, потім “особи, які постійно або тимчасово обіймають в юридичних особах, у статутному фонді яких державна частка становить 50 або більше відсотків, посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, чи спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків”, а у пункті 3 ще й “особи, які постійно чи тимчасово займають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, чи спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків, в юридичних особах (крім юридичних осіб, зазначених в абзаці четвертому пункту 2 цієї статті)”. Причини такого розпорошення із тексту законопроекту не зрозумілі, тому видається доцільним об’єднання принаймні двох із цих трьох понять.4. Сумнівним є положення про те, що Президент України може притягатися до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень. Це положення лише частково відповідає Конституції України, оскільки згідно з її ст. 105, Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень, а у ст. 111 вказано, що Президент України може бути усунений з поста в порядку імпічменту лише у разі вчинення ним злочину. Таким чином, насправді діючий Президент України не несе відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, і лише після припинення його повноважень колишній Президент України може бути притягнутий до відповідальності, причому за вчинення не будь-якого правопорушення, а лише злочину корупційного характеру (по інших правопорушеннях просто закінчаться строки притягнення до відповідальності).5. У пунктах 1 і 2 абзаци пропонуємо позначити буквами ""а"", ""б""…, як це зроблено у статті 5 проекту. Це необхідно з огляду на те, що у ч. 1 і 3 ст. 10 робиться посилання на абзаци другий, четвертий–восьмий пункту 1 та абзаци другий–четвертий пункту 2 ст. 2. Між тим, щоразу обчислювати, який із ненумерованих абзаців є другим, а який восьмим, доволі складно.6. Пунктом 2 ст. 2 для цілей цього Закону до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, прирівнюються особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але виконують надані законом публічні повноваження (аудитори, нотаріуси, експерти, оцінювачі, адвокати, арбітражні керуючі, незалежні посередники чи члени трудового арбітражу під час розгляду колективних трудових спорів, а також у встановлених законом випадках інші особи). Однак виникає серйозний сумнів у доцільності включення цих осіб до кола “ординарних” суб’єктів корупційних діянь та ще й прирівнювання їх (як і деяких інших категорій осіб, зазначених у пункті 2 цієї статті) до “осіб, уповноважених на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування”. Адже включення цих осіб до даного пункту автоматично поширює на них усі антикорупційні обмеження та робить їх суб’єктами правопорушень, передбачених, наприклад, статтями 212-28 та 212-30–212-33 КУпАП в редакції проекту №2112-Д. А з огляду на це виникають, зокрема, такі запитання: чим обґрунтована заборона на одержання подарунків адвокатами чи нотаріусами? чому треба вводити для цих осіб подачу відомостей про доходи та зобов’язання фінансового характеру? чому порушення цими особами порядку фінансування політичних партій має тягнути за собою більш сувору відповідальність (ст. 212-30 проекту №2112-Д), аніж порушення цих же правил звичайним громадянином? чому ці особи мають подавати комусь відомості “про наявність особистих обставин та інтересів, що можуть призвести до невиконання чи неналежного виконання ними своїх посадових обов’язків” (ст. 212-33 проекту №2112-Д) і які ж саме посадові обов’язки виконують ці особи? На наш погляд, прирівнювання цих осіб до “осіб, уповноважених на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування” є необґрунтованим. Їх слід виділити в окрему категорію, а відповідальність цих осіб має наступати не “загалом”, а лише за окремі корупційні правопорушення чи злочини корупційного характеру, спеціально для них передбачені.До ст. 4Підрозділи органів прокуратури України не можуть бути спеціально уповноваженими суб'єктами щодо ""запобігання, виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень"" тому, що відповідно до Конституції України (ст. 121) прокуратура України не має таких функцій, а відповідно до п. 9 Перехідних положень Конституції України прокуратура тимчасово може виконувати тільки функцію попереднього слідства, тобто вона може тільки розслідувати злочини корупційного характеру.До ст. 51. Абзац перший частини 1 прямо суперечить абзацу третьому цієї ж частини. На початку цієї статті зроблено виняток щодо народних засідателів і присяжних (із змісту цієї ж частини випливає, що передбачені пунктами 1 і 2 обмеження на них не поширюються), а в абзаці третьому вказано, що на них поширюються обмеження, передбачені пунктом 1 цієї частини. Оскільки ж важко уявити, щоб народний засідатель чи присяжний міг з метою незаконного одержання благ для себе “сприяти фізичним чи юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності” чи вчинювати інші зазначені у пункті 1 частини 1 дії із використанням свого становища, пропонуємо згадку про народних засідателів і присяжних із абзацу третього частини 1 виключити.2. Підпункти пункту 1 ч. 1 цієї статті краще вилучити, оскільки деякі із них виглядають двозначно. Наприклад, може скластись враження, що “неправомірно” надавати перевагу фізичним чи юридичним особам у зв’язку з підготовкою проектів певних рішень забороняється, а от “правомірно” надавати таку перевагу дозволяється навіть з метою незаконного одержання благ. Так само можна зробити припущення, що сприяння призначенню на посаду особи, яка має переваги щодо інших кандидатів, не є правопорушенням навіть у випадках, коли це робиться з метою одержання благ. З іншого боку, може скластись враження, що втручання у діяльність державних органів чи органів місцевого самоврядування у разі відсутності мети незаконного одержання за це благ є правомірною поведінкою, а це не відповідає дійсності. 3. У пунктах 2 і 3 ч. 1 пропонуємо слова ""чи підставних осіб"" виключити. В законодавстві України поняття підставних осіб не визначене, але можна припустити, що підставні особи – це ті самі посередники, про яких вже згадано у цій же нормі вище. 4. Існують й інші запитання до пунктів 2 і 3 ч. 1 без наявних у проекті відповідей, наприклад:- як можна займатися науковою чи творчою роботою, медичною практикою ""через посередників чи підставних осіб""? - чи означають у п. 3 слова ""якщо інше не передбачено Конституцією України"", що, на відміну від народних депутатів України та членів Уряду України, Президент України має право входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства чи організації, що має на меті одержання прибутку? (див. статті 78, 103 і 120 Конституції).5. Частина 3 ст. 5 передбачає не ""обмеження, спрямовані на запобігання та протидію корупції"" (див. назву статті), а визначення видів інформації, яка не є конфіденційною, не може становити комерційну або банківську таємницю.Виходячи з цього треба:1) виділити ці положення в окрему статтю проекту2) внести відповідні зміни до ст. 30 Закону України ""Про інформацію"", яка визначає види інформації, які не можуть бути віднесені до конфіденційної інформації.До ст. 61. Із ч. 1 неясно, хто ж саме має проводити відповідну перевірку. Напевно, абзац другий цієї частини треба сформулювати більш конкретно:""Спеціальну перевірку проводять спеціально уповноважені суб'єкти..."".2. Із пунктів 2 і 4 частини 2 ст. 6 слова ""яка претендує на посаду"" (""яка претендує на зайняття посади"") треба виключити. Відповідні відомості можуть перевірятися і щодо особи, яка вже обіймає відповідну посаду (до речі, це враховано у пунктах 1 і 3 цієї ж частини).3. Можна загалом погодитись з положеннями частини 3 цієї статті, однак посади, щодо кандидатів на які обов’язково проводиться спеціальна перевірка, максимальний строк проведення такої перевірки, та суб’єктів, які мають бути ознайомлені з результатами перевірки, на нашу думку, слід визначити у цьому Законі. До ст. 7На жаль, і після доопрацювання стаття не позбавлена внутрішніх суперечностей.У частині 1 цієї статті забороняється одержання подарунків “у зв’язку з виконанням функцій держави чи місцевого самоврядування”. За логікою слід було б вважати, що одержання подарунків не у зв’язку з виконанням цих функцій є правомірним.Однак у частині 3, яка врегульовує можливість одержання у певних випадках подарунків, слова “у зв’язку з виконанням функцій держави чи місцевого самоврядування” відсутні. Натомість з’являється вираз “особисті подарунки”, який в контексті даної статті може тлумачитись по-різному і створює враження, що певним особам подарунки заборонено приймати взагалі (не лише “у зв’язку з виконанням функцій держави чи місцевого самоврядування”) за винятком подарунків у тих розмірах, які дозволені у цій нормі.З огляду на це слід викласти це положення таким чином, щоб було ясно: в даному разі допускається одержання певних подарунків “у зв’язку з виконанням функцій держави чи місцевого самоврядування”, а питання про подарунки, які даруються не у зв’язку з виконанням цих функцій, взагалі знаходиться поза межами даного Закону. З огляду на це пропонуємо викласти частину 3 таким чином: ""Передбачена частиною першою цієї статті заборона не поширюється на випадки одержання у зв’язку з настанням ювілейної дати, іншої визначної події у службовій діяльності чи особистому житті подарунка, вартість якого не перевищує двадцяти відсотків прожиткового мінімуму для працюючих”.До ст. 81. Оскільки відомості про доходи та зобов'язання фінансового характеру відповідні особи повинні подавати лише з метою запобігання і протидії корупції, то немає жодного сенсу визначати порядок їх подачі в окремому Законі. Цей порядок є предметом цього Закону, він не є складним і може бути врегульований у кількох нормах. Спеціальний Закон про державний фінансовий контроль за декларуванням доходів і їх витрачанням особами, уповноваженими на виконання функцій держави, про який згадується у Концепції подолання корупції в Україні «На шляху до доброчесності» (п. 9 ч. 2 розділу 2), не потрібен. Тим більше, що частково порядок подачі та обсяги вказаних вище відомостей вже визначені у частинах 2–4 ст. 8 проекту.У ст. 8 можна, зокрема, вказати, що відповідні суб'єкти подають певні відомості за місцем служби (майбутньої служби) щодо себе і близьких родичів, і що такі відомості подаються перед заняттям посади, а потім щорічно у встановлені терміни. Можна було б також зазначити, що форми подачі відповідних відомостей (декларацій), порядок їх зберігання і використання затверджуються Кабінетом Міністрів України.2. У ст. 8 необхідно зробити винятки щодо посадових осіб іноземних держав, а також визначити особливості фінансового контролю щодо народних засідателів і присяжних.3. Після ознайомлення зі змістом цієї статті та статті 7 посилюється сумнів у доцільності їх поширення на адвокатів, нотаріусів, аудиторів та інших осіб, які (як сказано у п. 2 ст. 2) “виконують надані законом публічні повноваження”. До ст. 91. Із ч. 1 ст. 9 випливає, що у відповідних (притому окремих!) кодексах поведінки мають встановлюватися загальні вимоги до поведінки, серед інших:- Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, Прем'єр-міністра України, інших членів Кабінету Міністрів України, Генерального прокурора України, Голови Національного банку України, Голови Рахункової палати, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим- народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів сільських, селищних, міських, районних, районних у містах, обласних рад- військових посадових осіб військових формувань- суддів Конституційного Суду України, професійних суддів- народних засідателів та присяжних- працівників правоохоронних органів- членів окружних та дільничних виборчих комісій- керівників громадських організацій, які частково фінансуються з державного чи місцевого бюджету- керівників політичних партій, їх обласних, міських, районних організацій та інших структурних утворень- помічників-консультантів народних депутатів України тощо- посадових осіб та співробітників міжнародних організацій, посадових осіб іноземних держав.Таке положення проекту суперечить Конституції і законам України, і, крім того, є абсурдним за своїм змістом.По-перше, відповідно до п. п. 14, 21 ст. 92 Конституції України статус суддів, статус народних депутатів України визначаються виключно законами України. Так само, відповідно до ст. 141 Конституції України, статус голів, депутатів і виконавчих органів сільської, селищної, міської, районної, обласної ради та їхні повноваження визначаються законом. Згідно з ст. 78, вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом.Відповідними законами України уже зараз встановлені положення щодо визначення правил поведінки певних осіб, про яких йдеться в даній статті. Наприклад, згідно з ст. 3 Закону України ""Про політичні партії"", політичні партії провадять свою діяльність відповідно до Конституції України, цього Закону, а також інших законів України та згідно із партійним статутом, прийнятим у визначеному цим Законом порядку. Військові посадові особи при визначенні своєї службової поведінки керуються військовими Статутами (Статут внутрішньої служби, Дисциплінарний статут тощо).По-друге, є очевидною безглуздість існування більш як двадцяти різноманітних ""кодексів поведінки"" за наявності законів, які визначають статус відповідних осіб і у необхідних випадках мають включати і норми про етику їх поведінки. А вимоги міжнародно-правових актів, положення актів іноземних держав чи міжнародних організацій з питань боротьби з корупцією мають не механічно відтворюватись в українському законодавстві, а імплементуватись з урахуванням специфіки, традицій законотворення та внутрішньої структури цього законодавства. 2. Положення кодексів поведінки часто мають характер рекомендацій етичного характеру, Тому за їх порушення юридична відповідальність встановлюватися не може.Загалом ст. 9 проекту має декларативний зміст, характерний для актів, які не містять норм права, і, з урахуванням того, що її положення вже відображені у Концепції подолання корупції в Україні «На шляху до доброчесності», пропонуємо її виключити. До ст. 101. Із ч. 2 цієї статті неясно:- які саме ""відповідні особи"" – нижчі чи вищі за посадою – мають вжити заходів до усунення певних обставин?- яким чином особа може ""добровільно усунути такі обставини"", крім подання заяви про звільнення з роботи?- де саме, в якому правовому акті встановлено ""установлений порядок"" переведення на іншу посаду осіб з метою уникнення підпорядкування?- чому у разі неможливості переведення повинна звільнятися з роботи особа, яка перебуває у підпорядкуванні, а не особа, яка була призначена на посаду пізніше (і отже, з порушенням встановленого цією статтею обмеження)?Без конкретизації положень цієї статті її застосування на практиці буде надто проблематичним.2. Незрозуміло, навіщо спочатку давати визначення “близьких родичів” у ст. 1, а потім знов визначати (причому інакше) цей же термін у примітці до даної статті. Адже застосування одного і того ж терміну у різних значеннях в тексті одного закону є очевидним порушенням усталених правил законодавчої техніки.До ст. 11У ч. 4 бажано прямо визначити (хоча б у загальних рисах), ким здійснюється офіційна антикорупційна експертиза. Адже нелогічно, щоб Кабінет Міністрів України визначав виконавців такої експертизи у випадках, коли вона призначається щодо законопроектів, які вносяться Президентом України або за рішенням відповідного комітету Верховної Ради України. Суб'єктами проведення такої експертизи можуть бути, наприклад:а) існуючі науково-експертні підрозділи вищих державних органів, б) спеціально створені з цією метою підрозділи вищих державних органів, абов) будь-які науково-дослідні установи, вищі навчальні заклади або інші організації, акредитовані на проведення такої експертизи.До статей 12–13, 25Статті 12 та 13 визначають не конкретні заходи щодо запобігання та протидії корупції, а участь громадськості в таких заходах, а також інформування громадськості про такі заходи. Тому їх треба виділити в окремий розділ. До цього ж розділу слід перенести ст. 25 проекту про контроль громадськості за здійсненням вказаних заходів.До ст. 12Сумнівно, що законами України встановлено чи може бути спеціально встановлено порядок участі громадськості у підготовці та обговоренні проектів тих нормативно-правових актів, які передбачають надання пільг, переваг окремим суб'єктам господарювання, а також передачу функцій, повноважень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та порядок опублікування таких актів (як випливає із другого абзацу ч. 4 цієї статті).Скоріше за все, законами України може бути регламентовано загальний порядок участі громадськості у підготовці та обговоренні проектів законів та деяких інших нормативно-правових актів.До ст. 14Відповідно до цієї статті, державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні та протидії корупції, здійснюється відповідно до Закону України ""Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві"". Однак названий Закон передбачає заходи захисту лише стосовно певних осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Відтак і обсяг захисту за цим Законом осіб, які надають допомогу в запобіганні та протидії корупції, стає досить обмеженим, а стаття 14 проекту – значною мірою декларативною (адже особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, підлягають захисту і без приписів цієї статті, на основі положень відповідного Закону). Тому в разі залишення нинішнього змісту статті виникає серйозний сумнів у доцільності її існування взагалі.До ст. 151. Слід вилучити цю статтю. Її зміст не відповідає назві, вона не містить ні правових норм, ні допоміжних положень, які необхідні для застосування тих чи інших норм даного Закону. Положення про майбутнє врегулювання певних питань законами, вміщене у ній, схоже на інструкцію законодавця самому собі, яка виглядатиме повним нонсенсом, якщо згодом з тих чи інших причин законодавець визнає правильним не виконувати цю інструкцію або виконати її не у тій формі і не таким способом, як у ній визначено. 2. Положення цієї статті уже знайшли адекватне відображення у Концепції подолання корупції в Україні «На шляху до доброчесності», ухваленій указом Президента України від 11 вересня 2006 року № 742/2006 (пункт 7 ч. 4, пункт 5 частини 5, пункт 3 частини 7 розділ"
Додано:
23 березня 2007, 19:16 evictia
"ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКАдо проекту Закону України ""Про засади запобігання та протидії корупції""1. Обґрунтування необхідності прийняття проектуПроект Закону України ""Про засади запобігання та протидії корупції"" розроблено на виконання доручення Президента України від 15 липня 2002 року № 1-1/887 за результатами засідання Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України, яке відбулося 10 липня 2002 року, Указу Президента України від 9 лютого 2004 року № 175 “Про систему заходів щодо усунення причин та умов, які сприяють злочинним проявам і корупції” та у зв’язку із підписанням Україною 12 грудня 2003 року у м. Меріда (Мексиканські Сполучені Штати) Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції.Проект Закону підготовлено з урахуванням стану справ, що склався у сфері боротьби з організованою злочинністю і корупцією, та з метою більш ефективного забезпечення захисту громадян від злочинних посягань, запобігання втратам держави і суспільства від дій правопорушників, рішучого усунення ганебних явищ, які гальмують розвиток економіки, становлення ринкових відносин і формування громадянського суспільства, сприяють створенню негативного іміджу України за її межами, а також дальшого удосконалення діяльності правоохоронних інших органів щодо подолання злочинності і корупції за результатами Всеукраїнської наради з проблем боротьби з організованою злочинністю і корупцією та захисту прав людини та підписання Україною Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції, що є важливим зовнішньополітичним заходом. Приєднання до авторитетного волевиявлення міжнародного співтовариства щодо необхідних міжнародно-правових норм у сфері попередження корупції, яка перетворилася на транснаціональне явище, безумовно сприятиме виробленню позитивного міжнародного іміджу України.Прийняття Закону України “Про засади запобігання та протидії корупції ” сприятиме:розробці та реалізації ефективної і скоординованої політики протидії корупції створенню умов для самостійності органів, які здійснюють заходи щодо запобігання та протидії корупції, з метою виконання ними своїх функцій ефективно та в умовах незалежності від будь-якого неналежного впливу, а також підготовці спеціалізованого персоналу для виконання покладених на нього функційстворенню, підтримці і зміцненню системи працевлаштування, проходження служби, просування по службі та виходу у відставку державних службовців, і, у відповідних випадках, інших публічних посадових осіб, що не обираються, для того, щоб поглибити усвідомлення ними ризиків, що поєднані з корупцією і пов'язані з виконанням ними своїх функцій сприянню прозорості і звітності в управлінні публічними фінансами, тощо.2. Цілі і завдання прийняття актуМетою законопроекту є удосконалення законодавства України щодо визначення правових та організаційних засад запобігання, виявлення та припинення корупції в публічній та приватній сферах, відшкодування заподіяної корупційними правопорушеннями шкоди, поновлення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, регулювання міжнародного співробітництва у сфері протидії корупції.Основними завданням зазначеного проекту є: - гармонізація українського законодавства з міжнародними нормами та правовими стандартами, що регулюють всі аспекти попередження та протидії корупції- визначення єдиного підходу до розуміння сутності корупції, різновидів її проявів, законодавчого врегулювання юридичної відповідальності за вчинення корупційних діянь. Прийняття Закону дозволить уникнути звинувачень щодо масштабів корупції в Україні та зображення нашої країни як однієї з найбільш корумпованих у світі.3. Загальна характеристика і основні положення проекту актаПроект Закону України ""Про засади запобігання та протидії корупції"" складається з 7 розділів, 29 статей та Прикінцевих положень.Розділ І “Загальні положення” складається з 4 статей, якими визначаються терміни, основні принципи запобігання, виявлення та протидії корупції, суб’єкти корупційних правопорушень та органи, уповноважені на здійснення заходів запобігання та протидії корупції.Зокрема, проектом визначено перелік термінів, які раніше не вживалися у Законі України “Про боротьбу з корупцією”, а саме:""близькі родичі"", ""блага"", ""конфлікт інтересів"", а також більш чітко визначено терміни “корупція” та “корупційне правопорушення” (стаття 1).Проектом розширено перелік суб’єктів корупційних правопорушень (стаття 2), до них віднесено:1) Президент України, Голова Верховної Ради України та його заступники, Прем'єр-міністр України та інші члени Кабінету Міністрів України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Голова Ради Міністрів Автономної Республіки Крим2) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати сільських, селищних, міських, районних, районних в містах, обласних рад3) державні службовці4) посадові особи місцевого самоврядування5) військові посадові особи Збройних Сил України та інших військових формувань6) судді Конституційного Суду України, професійні судді, народні засідателі та присяжні7) працівники правоохоронних органів8) посадові та службові особи інших державних органів.Також визначено перелік осіб, які є, прирівняними до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування.Крім того, відповідно до цього Закону до відповідальності можуть притягуватись і посадові особи суб’єктів господарювання всіх форм власності, фізичні та юридичні особи за надання матеріальних та нематеріальних благ особам, уповноваженим на виконання функцій держави та особам, прирівняним до осіб, уповноважених на виконання функцій держави.Проектом передбачається розподіл органів, що здійснюють заходи запобігання та протидії корупції, які поділяються на спеціально уповноважені органи та інші органи (стаття 4).До спеціально уповноважених органів, які здійснюють заходи щодо запобігання та протидії корупції пропонується віднести: відповідні підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та органів прокуратури України.До інших органів, уповноважених протидіяти корупції пропонується віднести: інші підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та органів прокуратури України, уповноважені структурні підрозділи інших центральних органів виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації.Крім того, проектом пропонується визначити, що на Раду національної безпеки і оборони України покладатиметься координація і контроль діяльності органів виконавчої влади щодо запобігання та протидії корупції.Розділ ІІ “Заходи щодо запобігання та протидії корупції” складається з 13 статей, якими визначаються обмеження, спрямовані на запобігання та протидію корупції, процедура здійснення спеціальних перевірок осіб, що претендують на заняття посад, пов’язаних з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, обмеження щодо одержання подарунків, порядок здійснення фінансового контролю, антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, участь громадськості у заходах щодо запобігання та протидії корупції, державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні та протидії корупції, врегулювання конфлікту інтересів та визначено коло обмежень щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування.Обмеження, спрямовані на запобігання та протидію корупції (стаття 5 проекту), полягають у забороні особам, зазначеним у пунктах 1 і 2 статті 2 Закону, з метою незаконного одержання будь-яких благ матеріального і (або) нематеріального характеру для них особисто чи для інших осіб, використовуючи своє службове становище:1) сприяти фізичним і (або) юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів або пільг2) сприяти призначенню на посаду особи, яка не має переваг перед іншими кандидатами на цю посаду3) втручатися у діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування або посадових осіб4) неправомірно надавати перевагу фізичним і (або) юридичним особам у зв’язку з підготовкою (виданням) нормативно-правових актів та прийняттям рішень5) займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо або через посередників чи підставних осіб (крім наукової, викладацької, творчої роботи, а також медичної практики, які здійснюються у позаробочий час) 6) входити, в тому числі через представника або підставних осіб, до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства чи організації, що має на меті одержання прибутку, (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляють інтереси держави в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства) 7) відмовляти фізичним і (або) юридичним особам в інформації, надання якої передбачено законодавством, надавати недостовірну чи не в повному обсязі інформацію.Порядок здійснення спеціальних перевірок осіб, що претендують на заняття посад, пов’язаних з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, пропонується визначити статтею 6.Обмеження щодо одержання подарунків визначається статтею 7 проекту. Порядок здійснення фінансового контролю визначений статтею 8 проекту.Кодексами поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави та органів місцевого самоврядування встановлюються спеціальні вимоги до професійної етики осіб, уповноважених на виконання функцій держави та органів місцевого самоврядування (стаття 9).Порядок здійснення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів з метою виявлення в них положень, що можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, та розроблення рекомендацій стосовно їх усунення передбачений статтею 11 проекту.Вперше на законодавчому рівні надано право громадськості брати участь у запобіганні та протидії корупції (стаття 12).Державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні та протидії корупції регламентований статтею 14 проекту.Статтею 15 проекту передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування, порядок надання окремих видів державних послуг та провадження інших видів діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави, органів місцевого самоврядування, мають передбачати порядок врегулювання конфлікту інтересів, шляхів його врегулювання. Статтею 16 проекту передбачається встановлення обмежень щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування.Розділ ІІІ “Відповідальність за корупційні правопорушення” складається з 2 статей.Види відповідальності за корупційні правопорушення встановлені статтею 18 проекту, яка визначає, що за вчинення корупційних правопорушень особи підлягають кримінальній, адміністративній, дисциплінарній і/або цивільно-правовій відповідальності.Особливості звільнення з роботи осіб, які вчинили корупційні правопорушення, встановлено статтею 19 проекту.До розділу ІV “Усунення наслідків корупційних правопорушень” ввійшли 4 статті, якими передбачається:Збитки, заподіяні державі внаслідок корупційного правопорушення, підлягають відшкодуванню винними особами відповідно до статті 20 проекту.Відновлення прав і законних інтересів та відшкодування збитків, завданих фізичним і юридичним особам, встановлюється статтею 22 проекту.Скасування та визнання незаконними нормативно-правових актів і рішень, що прийняті внаслідок вчинення корупційного правопорушення та визначення нікчемними правочинів, укладених внаслідок корупційних правопорушень, а також здійснення вилучення коштів та майна, здобутого шляхом вчинення корупційного правопорушення, встановлено статтями 21 та 23 проекту.Розділ V “Контроль і нагляд за виконанням законів у сфері запобігання та протидії корупції” складається з 2 статей, які визначають засади здійснення контролю за виконанням законів у сфері запобігання та протидії корупції (стаття 24) та громадський контроль (стаття 25).Розділ VІ “Міжнародне співробітництво” складається з 4 статей, які встановлюють загальні засади міжнародного співробітництва у сфері запобігання та протидії корупції (стаття 26), пріоритет міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 27), здійснення міжнародного обміну інформацією (стаття 28) та заходи щодо повернення до України доходів, одержаних від корупційних правопорушень та розпоряджання вилученими доходами, одержаними від корупційних правопорушень (стаття 29).Розділ VІІ Прикінцеві положення складається з 3 пунктів, які визначають порядок набрання чинності зазначеним Законом, втрату чинності Закону України “Про боротьбу з корупцією”, заходи Кабінету Міністрів України у зв’язку з набранням чинності цим Законом.4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулюванняУ даній сфері правового регулювання чинними є нормативно-правові акти:Кримінальний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 рокуЗакон України ""Про боротьбу з корупцією”, прийнятий Верховною Радою України 5 жовтня 1995 рокуЗакон України “Про державну службу”, прийнятий Верховною Радою України 16 грудня 1993 рокуУказ Президента України від 16 листопада 2000 року № 1242 “Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з корупцією, іншими протиправними діями в соціально-економічній сфері та забезпечення економного витрачання державних коштів”Указ Президента України від 6 лютого 2003 року № 84 „Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією”Указ Президента України від 9 лютого 2004 року № 175 “Про систему заходів щодо усунення причин та умов, які сприяють злочинним проявам і корупції”Указ Президента України від 11 вересня 2006 року № 742 “Про Концепцію подолання корупції в Україні “На шляху до доброчесності”.5. Фінансово-економічне обґрунтування Прийняття цього проекту Закону не потребує додаткових витрат коштів з Державного бюджету.6. Прогноз соціальних наслідківПрийняття запропонованого законопроекту сприятиме забезпеченню захисту громадян від злочинних посягань, запобіганню втратам держави і суспільства від дій правопорушників, рішучого усунення ганебних явищ, які гальмують розвиток економіки, становлення ринкових відносин і формування громадянського суспільства, сприяють створенню негативного іміджу України за її межами, а також подальшого удосконалення діяльності правоохоронних, інших органів щодо подолання злочинності і корупції.Голова Комітету М.Джига"