Загадки Конституції або анатомія хаосу

[konsyltacii]

Напевно, багато хто з Вас замислювалися: чому десь там, далеко, порядок і якась керованість і в політіці, і в економіці, і в суспільстві, а у відомій Вам країні – якийсь хаос, що не припиняється, і життя від кризи до кризи. Думки про наявний хаос з'являються й при аналізі чинного законодавства.Адже що таке законодавство? Це виразник у вигляді нормативних актів пануючої в суспільстві ідеології, на основі якої це суспільство управляється. А ідеологічна концепція, що панує в суспільстві, з'являється на основі ідеологічної ідеї, мети розроблювачів даної концепції, які з'являються на основі світогляду її авторів, їхньої філософії й адекватної методології пізнання миру.Цілком закономірно з вищесказаного, що Основний Закон окремої національної території (те, на підставі чого повинне розроблятися все інше законодавство і йому не суперечити) - Конституція - повинен прийматися на основі ідеологічної концепції, що панує в суспільстві, якщо він хоче відображати реальність і визначати реальні суспільні відносини, інакше суспільство може не прийняти таких насаджуваних йому всупереч його волі правил. В Основному Законі, якщо він є на даній окремо взятій національній території, цілком зрозуміло, відображаються найважливіше питання для прагнучих у державне управління - це питання про владу.Існуюча профільна наука має, як мінімум, два антагоністичних і фактично взаємовиключних один одного підходу до питання про владу:1.Керування вузькою корпорацією (спадкоємної або замінної із представників тої ж соціальної групи), що цілком природно відстоює в першу чергу свої корпоративні інтереси й поставляє кадри для державного керування зі свого вузького соціального середовища2.Керування на основі пріоритету інтересів більшості населення окремої національної території, що є соціальною базою для управлінських державних кадрів, кращі представники якого займають відповідальні державні посади на основі своїх професійних якостей, що направляються через світоглядні й моральні внутрішні установки на благо всього суспільства, а не окремих його представників.Природно, що кожному з вищевикладених підходів відповідають свої системи контролю виконання поставлених завдань.При такому підході до державного управління питання форми державного устрою (монархія, республіка і їхні організаційні варіації) виявляються вторинними до вищевказаного питання й рішаються на основі рішення цього питання, яке можна сформулювати й простіше: на основі яких морально-етичних принципів буде розвиватися дане конкретне суспільство? Чи народ є основним носієм влади або вузька соціальна група? І вже відповідь на ці питання може бути оформлена у вигляді Основного Закону країни й прийнятому на підставі його менш значимому по ієрархії законодавстві. Якщо це основне питання в Конституції не буде вирішено в інтересах більшості населення країни, що є формальним виборцем влади, або вирішено з недомовками, перекручуваннями й умовчаннями, то цілком можливо, що це буде джерелом напруги в суспільстві, яке рано чи пізно зрозуміє всі ці підміни понять і узурпацію влади окремими соціальними групами, що може привести до нестабільності з відповідними наслідками. Цілком природно, що ті, хто находяться у владі, зацікавлені в її збереженні, чому нестабільність може заважати їм через можливу непередбачуваність подальших подій і імовірну неможливість самого збереження влади й власності пануючих соціальних груп.На мою думку, до питання вторинності стосовно вищевикладеного основного питання в суспільстві можна віднести й питання суперечливості законодавства, що діє в конкретний проміжок часу на конкретній національній території. Наприклад, у Конституції України 1996 року зі змінами вже в її Преамбулі вказується, що вона приймається від імені Українського народу /[qoute]розуміючи відповідальність перед Богом/[qoute], хоча немає 100% упевненості, що всі приймаючі її люди були віруючими, однак уже в ст.35 Конституції України проголошується відділення держави від церкви, право кожного сповідати релігії або не сповідати ніякий. Крім даної суперечливості, варто звернути увагу все в тій же Преамбулі на те, що прийнято Конституцію України, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24.08.1991 р., що, можливо, має на увазі непротиріччя Конституції й принципів розвитку держави вищевказаному Акту.Звертають до себе увагу в діючій Конституції України й статті про необхідність коаліції народних депутатів у Верховній Раді. Якщо ст. 75 діючої Конституції України проголошує Верховну Раду /[qoute]єдиним органом законодавчої влади в Украіні/[qoute], то законодавчо закріплена необхідність наявності коаліції депутатських фракцій при управлінському аналізі норми, з одного боку, може приводити до нестабільності органа законодавчої влади через ускладнення умови його функціонування, з іншого боку, викликає питання про самостійність депутата при вираженні своєї позиції відповідно до інтересів народу. Адже згідно ст. 79 Конституції України народний депутат, приймаючи присягу, зобов'язується виконувати свої обов'язки в інтересах всіх співвітчизників, однак як це буде співвідноситися з його членством у фракції й коаліції депутатських фракцій, чиї інтереси буде відстоювати депутат: фракції, коаліції депутатських фракцій або співвітчизників? Дані ускладнення функціонування роботи виборного представницького органа з управлінської точки зору, можливо, можуть дискредитувати його й зробити роботу скрутної як органа законодавчої влади, у тому числі й через додаткові можливості розпуску.Тепер про іншу гілку влади. Призначення й звільнення з посади однієї частини керівників державних органів особисто Президентом, призначення й звільнення іншої - по поданню Кабінету Міністрів або Прем'єр-Міністра, призначення й звільнення з посади третьої частини парламентом по поданню кого-небудь із осіб, зазначених у Конституції: при наявності особистих або концептуальних розбіжностей у вищих органах влади така система здійснення влади через кадрові призначення може привести до безвладдя й втрати керованості національною територією, хоча, імовірно, замислювалася вона як неможливість узурпації влади однієї її окремою гілкою. Важливе значення набуває й те, що, хоча по функціональним обов'язкам чиновник при такій системі повинен звітувати перед однією гілкою влади, але реальне призначення й звільнення його від посади залежить від зовсім іншої гілки влади, що має на нього вплив не функціонально, а через рішення кадрових питань. Кому тоді підкоряється такий призначений чиновник: гілки влади, що по своїх функціональним обов'язкам повинна курирувати його роботу, або тої гілки влади, від якої залежить його зняття з посади після призначення?Таких питань є безліч і в сукупності з існуючою виборчою системою вони змушують визначитися з первісним, самим головним питанням: у чиїх інтересах ми хочемо будувати державу й на яких принципах? Рішення концептуально цього основного питання може привести до юридичного оформлення рішення й інших суперечливих питань. У тому числі й питання про дату чергових президентських виборів: згідно ст.103 Конституції України /[qoute]чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю останнього місяця п'ятого долі повноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період дев'яноста днів з дня припинення повноважень/[qoute].Норми Конституції, як відомо, мають вищу юридичну чинність, а Закон України /[qoute]Про вибори Президента України/[qoute] відповідно до Конституції визначає ПОРЯДОК, а не строки й дати, які вже встановлені Конституцією й не можуть їй суперечити через пріоритет норм Конституції. Оскільки діючий Президент України прийняв присягу 23 січня 2005 року, п'ятирічний строк його повноважень закінчується відповідно 23 січня 2010 року, а чергові вибори Президента можуть бути призначені в останню неділю останнього місяця п'ятого року повноважень діючого Президента - тобто 17 січня 2010 року, тому що якщо пізніше - те це вже по закінчення строку повноважень. Це якщо дотримуватись діючої Конституції й законів арифметики - хто не вірить, то подивитеся ст.103 Конституції України й перевірте за календарем. І посилання на Закон /[qoute]Про вибори Президента України/[qoute] у Конституції відносно дати виборів мали б силу, якби дата чергових виборів Президента України не була б прямо зазначена в Конституції. Таким чином, Закон у цьому випадку може визначати ПОРЯДОК виборів Президента України, але дату визначає Конституція України як більше легітимний і вищестоящий законодавчий акт. Так, у Конституції є норма, що Президент України обирається на 5 років, але в Конституції також прямо визначена ДАТА чергових виборів Президента й визначений порядок його вступу на пост - з моменту прийняття присяги, до такої події зберігає пост попередній Президент, що викликає сумніву про п'ятирічний строк фактичних повноважень Президента. Так написано в Конституції (ст. 103 и 104). І щоб уникнути сумнівів у легітимності виборів бажано дотримуватися Конституції й здорового глузду, а не і суперечливих бажань.[URL=[qoute]http://konsyltacii.com/ukr[qoute]]Микола Лопатка[/URL]Консультант по праву й управлінню (Україна, Одеса)[URL=[qoute]http://konsyltacii.com[qoute]]http://konsyltacii.com[/URL]

[konsyltacii]

[URL=[qoute]http://konsyltacii.com/ukr/service.php[qoute]]http://konsyltacii.com[/URL]