суди по кад. ном.

[notar99]

нашла немного того, что выносили наши суды относительно земель без кад. номеров и по поводу существенных условий договоров. Саратський районний суд Одеської області Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 січня 2010 року Саратський районний суд Одеськоі області у складі: судді - Бучацькоі А.І., при секретарі - Новохацькій В.Ю., представника позивача – ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с.м.т.Сарата цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Кривобалківської сільської ради Саратського району Одеської області з викликом третьої особи – Саратської державної нотаріальної контори, про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом, В С Т А Н О В И В: позивачка у вересні 2009 року звернулася з позовом до відповідача, в якому просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку, яка належала її матері, ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 мотивуючи свої вимоги тим, що у встановлений законом шестимісячний строк вона подала державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини, але отримати свідоцтво про право на спадщину вона позбавлена можливості у зв*язку з відсутністю кадастрового номера земельної ділянки. Під час розгляду справи представник позивачки ОСОБА_1, діючий від її імені на підставі довіреності у межах наданих йому повноважень, позов підтримав та просив його задовольнити. Представники відповідача та третьої особи, належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, до суду не з’явились, подали заяви про розгляд справи за їхньої відсутності, проти задоволення позову не заперечували. Заслухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав. Правовідносини між сторонами виникли після набрання чинності ЦК України (в редакції 16 січня 2003 року) та пов’язані з визнанням права власності на спадщину, тому при розгляді даного спору слід керуватись ст. ст.1216, 1217, 1223, 1268, 1269, 1270 ЦК України ( в редакції 16 січня 2003 року). Ст.1216 ЦК України визначає, що спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи (спадкодавця), яка померла, до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, які визначені в заповіті. Ч.1 ст.1269 ЦК України визначає, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, повинен подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини... Ч.5 ст.1269 ЦК України передбачає, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Ст.1270 ЦК України встановлює, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. З копії свідоцтва про смерть вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивачки, ОСОБА_3 (а.с.15), яка до дня своєї смерті проживала в АДРЕСА_1 Позивачка проживала разом із спадкодавцем за вищевказаною адресою (а.с.14). Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на належну їй на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 463081 земельну ділянку площею 3,45 гектарів, розташовану на території Кривобалківської сільської ради (а.с.17). 13 липня 2004 року ОСОБА_3 залишила заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Енергодарського міського нотаріального округу Запорізької області під реєстровим № 6074, згідно якого все своє майно вона заповіла ОСОБА_2 (а.с.16). Згідно Витягу із Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори), зазначений заповіт не змінено та не відмінено. Позивачка прийняла спадщину, тому що на час відкриття спадщини постійно проживала разом із спадкодавцем, що підтверджується довідкою Іванівської сільської ради Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області (а.с.14). Крім того, у встановлений законом строк вона подала заяву до Енергодарської державної нотаріальної контори Запорізької області, що підтверджується Витягом із Спадкового реєстру (спадкові справи). Але отримати свідоцтво про право на спадщину в нотаріальній конторі вона не може, тому що відсутній кадастровий номер земельної ділянки, яка належала спадкодавцю. В судовому засіданні доведено, що позивачка, як спадкоємець за заповітом, прийняла спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3, тому суд вважає необхідним позов задовольнити та визнати за нею право власності на земельну ділянку. Керуючись ст. ст. 5, 10, 11, ч. ч. 1-2 ст. 209, ст.ст.212-215 ЦПК України, ст.ст.1216, 1217, 1223,1268, 1269, 1270 ЦК України (в редакції 16 січня 2003 року), суд, В И Р І Ш И В: позов задовольнити. Визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку площею три цілих сорок п’ять сотих гектарів, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Кривобалківської сільської ради Саратського району Одеської області, яка на підставі державного акту серії Р1 № 463081, виданого 09 липня 2001 року згідно з рішенням 17 сесії ХХІІІ скликання Кривобалківської сільської Ради народних депутатів Саратського району Одеської області від 22 травня 2001 року № 76, належала на праві приватної власності ОСОБА_3, померлій ІНФОРМАЦІЯ_2. Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Саратський районний суд Одеської області шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення та поданням апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів після проголошення рішення. С У Д Д Я:

[notar99]

КОПІЯ Справа № 2-10/2010 р. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2010 року Варвинський районний суд Чернігівської області в складі судді Семенченка О.М., з участю секретаря Тарасенко А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ СгП фірми «УХЛ-Варва» про визнання договору оренди земельної ділянки № 121 від 7 жовтня 2003 року та додаткової угоди № 1 від 01 жовтня 2007 року до договору оренди земельної ділянки недійсними та скасування державної реєстрації додаткової угоди, - ВСТАНОВИВ: У травні 2009 року до суду звернувся ОСОБА_1 з зазначеним позовом, мотивуючи тим, що 7 жовтня 2003 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарським підприємством «Фірма «Україна-Холдинг-Лізинг-Варва» (ТОВ СгП фірма «УХЛ-Варва») було укладено договір оренди земельної ділянки № 121. Проте, оскільки в цьому договорі відсутні істотні умови, а саме: цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду умови збереження стану об’єкта оренди умови і строки передачі земельної ділянки орендарю визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об’єкта оренди чи його частини, а також відсутній акт приймання-передачі земельної ділянки, що порушує вимоги ст. 17 Закону України «Про оренду землі», він є недійсним і не може породжувати наслідки щодо передачі земельної ділянки від власника до іншого користувача. Крім того, позивач зазначає, що невід’ємною частиною договору оренди землі є також план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлення земельних сервітутів акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) акт приймання-передачі об’єкта оренди проект відведення земельної ділянки в натурі, але ці документи також були відсутні на момент державної реєстрації договорів оренди земельної ділянки. У зв’язку із закінченням терміну дії даного договору 1 жовтня 2007 року між ним та ОСОБА_2, який діяв від імені ТОВ СгП фірма «УХЛ-Варва», було укладено додаткову угоду. Проте, ця угода була підписана не ним, а ОСОБА_3, тобто була вчинена особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності. Крім того, при укладенні додаткової угоди було досягнуто згоди про продовження терміну дії договору до 31.12.2012 року, проте після його державної реєстрації ним було виявлено виправлення у строку дії договору, а саме його було продовжено до 31.12.2014 року без його згоди на те. Позивач просить визнати договір оренди земельної ділянки № 121 від 07 жовтня 2003 року та додаткову угоду № 1 від 01 жовтня 2007 року до договору оренди земельної ділянки недійсними та скасувати державну реєстрацію додаткової угоди. В судове засідання 17 лютого 2010 року позивач ОСОБА_1 не з’явився. Його представник ОСОБА_4 надіслав через канцелярію суду заяву, якою просить розгляд справи проводити без його участі. Представник відповідача ТОВ СгП «УХЛ-Варва» в судове засідання також не з’явився, з наданих письмових заперечень та наданих в судовому засіданні раніше представником відповідача пояснень вбачається, що позов ТОВ СгП «УХЛ-Варва» не визнають з таких підстав. Посилання позивача ОСОБА_1 як на підставу для задоволення позову на невідповідність договору оренди землі від 07.10.2003 року вимогам ст. 15 Закону України [qoute]Про оренду землі[qoute], є безпідставним, оскільки на момент укладення договору між сторонами діяв ОСОБА_5 в старій редакції та Цивільний кодекс Української РСР 1963 року, які не передбачали тих умов дійсності договору, на які посилається позивач ОСОБА_1 Крім того, відповідач також посилається на пропущену позовну давність щодо визнання договору оренди землі недійсним. Відповідач спростовує і ті обставини, на які посилається позивач, щодо зміни до додаткової угоди № 1 від 1 жовтня 2007 року до Договору оренди землі № 121 від 07.10.2003 року, а саме, що зміни до додаткової угоди були внесені всупереч волі ОСОБА_1 до 25.12.2014 року, тобто були укладені не на 5, а на 7 років, є безпідставними, оскільки спочатку на зборах було прийнято рішення про продовження дії договору ще на п'ять років, тобто до 2012 року, а потім при укладенні додаткової угоди з кожним орендодавцем була досягнута домовленість про продовження строку дії договору до 2014 року. Оскільки текст додаткової угоди було виготовлено завчасно, то під час її підписання сторонами, внесені зміни на всіх трьох примірниках. Крім того, ОСОБА_1 було нараховано та виплачено в повному обсязі підвищену додатковою угодою № 1 орендну плату за користування товариством належною йому земельною ділянкою, яка нараховувалася відповідно до вищезгаданої додаткової угоди, дійсність якої намагається оспорити позивач. Також відповідач заперечує факт укладення додаткової угоди особою без належних на те повноважень, оскільки ОСОБА_3 мав повноваження на укладення додаткових угод до договорів як за посадою, так і окремою довіреністю. Представник відповідача ДЗК Дерзкомзему України в судове засідання не з'явився, ДЗК надіслало клопотання про розгляд справи без їх участі. Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав. Судом встановлено, що Договір оренди земельної ділянки № 121 між позивачем ОСОБА_1, який належить йому на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку площею 6,03 гектари, виданого 20 червня 2003 року, та відповідачем ТОВ СгП фірми [qoute]УХЛ-Варва[qoute] був укладений 07.10.2003 р. на строк 4 роки і 3 місяці (а.с. 62-63). На момент укладання цього договору діяв ОСОБА_5 України [qoute]Про оренду землі[qoute], який прийнятий у 1998 році. Нова редакція Закону України [qoute]Про оренду землі[qoute] № 1211-15 набула чинності 05.11.2003 року, тобто з дня опублікування в офіційному виданні [qoute]Урядовий кур'єр[qoute] вiд 05.11.2003 - № 208. Стаття 14 Закону України [qoute]Про оренду землі[qoute], який діяв на момент укладання угоди, визначала наступні умови укладання договорів оренди: 1. Умови договору оренди земельної ділянки не можуть суперечити законам України. 2. Істотними умовами договору оренди земельної ділянки є: 1) об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки) 2) термін договору оренди 3) орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду) 4) цільове призначення, умови використання і збереження якості землі 5) умови повернення земельної ділянки орендодавцеві 6) існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки 7) сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини 8) відповідальність сторін. Таким чином, з тексту наведеної статті вбачається, що серед умов договору відсутні ті умови договору, які зазначені в позовних вимогах позивача. ОСОБА_5 також не передбачав і укладання акту приймання - передавання. Закон України [qoute]Про оренду землі[qoute] передбачає для набуття договору оренди земельної ділянки чинності кілька етапів, а саме: - узгодження умов договору - укладання - державна реєстрація. За таких умов, передача майна як юридичний факт, при передачі земельної ділянки проходить в момент державної реєстрації договору. Крім того, передача земельної ділянки, виходячи зі змісту договору, покладається на орендодавця, оскільки він є власником земельної ділянки. Крім того, цільове призначення земельної ділянки, яка передана позивачем ОСОБА_1 в оренду відповідачеві ТОВ СгП фірми [qoute]УХЛ-Варва[qoute] зазначена в державному акті на право на земельну ділянку. Зміна цільового призначення передбачена ст. 20 ЗК України і здійснюється лише за ініціативою власника земельної ділянки. Використання орендованих земель можливе лише у відповідності з їх призначенням, а зміна цільового призначення земельної ділянки орендарем не передбачена законом. Таким чином, факт відсутності окремого акта передачі чи не зазначення в договорі оренди цільового призначення використання земельної ділянки, як і інших умов, на які посилається позивач, не може нести жодних негативних наслідків для позивача та бути підставою для визнання договору недійсним. Як вбачається зі змісту статті 203 ЦК України, правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним умовам дійсності правочину, зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ним. Предметом позовних вимог позивача ОСОБА_1 також є визнання недійсною ОСОБА_6 угоди № 1 від 1 жовтня 2007 року, яка була укладена між сторонами у зв'язку з наближенням закінчення терміну дії Договору оренди земельної ділянки № 121 від 07 жовтня 2003 року (а.с. 66). Суд вважає, що ця позовна вимога є обґрунтованою частково і такою, що підлягає задоволенню в частині строку, на який було продовжено дію договору оренди земельної ділянки з таких підстав. Позивач не оспорює сам факт укладення зазначеної додаткової угоди. Про будь-який примус, або відсутність волі сторін щодо укладення додаткової угоди до цієї дати позивач не зазначає. Проте позивач зазначає, що при укладенні додаткової угоди сторонами було досягнуто домовленості про продовження строку дії договору оренди земельної ділянки до 31 грудня 2012 року. Разом з тим позивач заперечує факт укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки на строк до 31 грудня 2014 року. При цьому ОСОБА_1 зазначає те, що під час підписання додаткової угоди кінцевий строк її дії було вказано 31 грудня 2012 року. Після того, як йому було повернуто один примірник зазначеної додаткової угоди з реєстрації, ним було виявлено підчищення та виправлення у пункті 3 додаткової угоди таким чином, що строк дії угоди закінчується не в 2012 році, а в 2014 році, що не було предметом домовленості. Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині продовження строку дії договору на період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року підлягають задоволенню. Судом встановлено, що попереднє узгодження строку, на який продовжується дія договору, була досягнута на зібранні жителів села. Зазначена обставина визнана в судовому засіданні представником відповідача. Виходячи з цього були виготовлені проекти додаткових угод з зазначенням строку продовження договору по 31 грудня 2012 року. Тому представник відповідача допускає можливість такого виправлення. Але суд не може погодитися з твердженнями представника відповідача, що виправлення вчинені за попередньою згодою з орендодавцем, оскільки факт виправлення в додатковій угоді ніким не застережений. Таким чином, суд приходить до переконання, що оспорювана додаткова угода була укладена між позивачем та відповідачем на строк до 31 грудня 2012 року, а не до 31 грудня 2014 року. Саме в цій частині її слід визнати недійсною. Проте суд вважає, що в іншій частині додаткова угода не є недійсною, оскільки це відповідає волі сторін та не суперечить правам та інтересам сторін по справі. Згідно ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину вцілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Посилання позивача ОСОБА_1 на те, що він підписував незаповнені бланки додаткової угоди, не підтверджуються матеріалами справи та спростовуються самим фактом наявності виправлень в додатковій угоді терміну дії договору з 2012 року на 2014 рік. Отже, при укладенні додаткової угоди дата, на яку він посилається, була зазначена в угоді. Посилання позивача на ту обставину, що додаткова угода підписана особою, яка не мала на те повноважень, а тому є недійсною, суд вважає безпідставним з таких міркувань. Суд зазначає, що як договір оренди земельної ділянки так і додаткова угода була укладені між позивачем ОСОБА_1 - фізичною особою та відповідачем ТОВ СгП фірма [qoute]УХЛ-Варва[qoute] - юридичною особою. Представник відповідача не заперечує, що додаткова угода укладалася від імені ТОВ СгП фірма [qoute]УХЛ-Варва[qoute] заступником генерального директора ОСОБА_3, а не генеральним директором товариства ОСОБА_2, як це зазначено в додатковій угоді, і посилається на те, що він діяв на підставі наказу генерального директора та довіреності, які надають йому такі повноваження на укладання таких правочинів. Згідно зі ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Отже, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_6 угоду № 1 підписано від імені юридичної особи, посадовою особою - заступником генерального директора ОСОБА_3 Суд зазначає ту обставину, що ОСОБА_1 не ставив під сумнів про наявність повноважень на укладення додаткової угоди у ОСОБА_3 під час її підписання, про що засвідчують дії самого позивача, які були спрямовані на продовження строку дії оренди земельної ділянки по 31 грудня 2012 року. Тому суд приходить до переконання, що волевиявлення між сторонами щодо укладення договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди про продовження строку дії договору до 31 грудня 2012 року були вільними та відповідали їх внутрішній волі. Хоча суд і не може вважати надані у судовому засіданні фотокопії довіреності та наказу, які уповноважують ОСОБА_3 як належний письмовий доказ його повноважень, оскільки вони належним чином не завірені та не скріплені печаткою юридичної особи, як того вимагає законодавство, але ця обставина не означає про відсутність таких повноважень на час укладання додаткової угоди. Позивач ОСОБА_1 не заперечує той факт, що ОСОБА_3 займав посаду заступника генерального директора ТОВ СгП фірма [qoute]УХЛ-Варва[qoute]. Згідно Статуту Товариства заступник генерального директора входить до його керівного органу, повноваження якого визначається крім статуту ще й наказами генерального директора. Обставини справи дають суду підстави вважати про наявність таких документів, які підтверджують повноваження посадової особи на вчинення відповідних правочинів, оскільки наявність фотокопії довіреності засвідчує, що вона видана у відповідності до ст. 245 - 246 ЦК України у письмовій формі, тобто у тій, якій було укладено ОСОБА_6 угоду. Вказана довіреність ніким під сумнів не ставилася, скасована не була і не визнавалася нечинною. Відсутність оригіналу зазначеної довіреності може пояснюватися як відсутністю належної організації діловодства в товаристві, так і закінченням строку довіреності. Крім того, з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб вбачається, що ТОВ СгП фірма [qoute]УХЛ-Варва[qoute] має зміни в керівних органах, де керівником юридичної особи зареєстрований ОСОБА_7. Тому суд приходить до переконання, що посилання позивача на ч. 2 ст. 203 ЦК України як на правову підставу визнання Угоди недійсною з точки зору права є помилковим, оскільки суб'єктом підписання угоди залишається відповідач - юридична особа ТОВ СгП фірма [qoute]УХЛ-Варва[qoute]. Цивільна правосуб'єктність юридичної особи, тобто її здатність бути суб'єктом цивільних відносин, складається з цивільної правоздатності та цивільної дієздатності цієї особи. Цивільна правоздатність юридичної особи - це її здатність мати цивільні права і обов'язки, яка виникає з моменту створення юридичної особи і припиняється з дня внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про припинення її діяльності. Згідно зі ст. 91 ЦК юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, що за своєю природою можуть належати лише людині. Крім того, у відповідності зі ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Схвалення правочину з боку Відповідача доведено і фактом використання земельної ділянки, і виплатою орендних платежів на користь позивача. При цьому суд зважує на те, що позивач власноруч підписував Угоду, отримував у якості винагороди орендну плату, проте не ставив під сумнів ні повноваження особи, яка підписувала договір від імені Орендаря, ні сам договір, на підставі якого отримував винагороду. Сам факт зміни генерального директора та його заступників не звільняє від виконання взятих на себе зобов'язань юридичною особою. Юридична особа - відповідач по справі ТОВ СгП фірма [qoute]УХЛ-Варва[qoute] визнав і виконує умови додаткової угоди з моменту їх укладення. Майнові права орендодавця не були порушені. Суд також бере до уваги, що відповідно до ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Таким чином, закон передбачає поновлення, тобто продовження договору на такий же строк, а не вимагає укладення іншого у разі його закінчення строку дії і якщо наймодавець не заперечує проти цього. Проте в договорі можуть бути за згодою сторін внесені зміни і уточнення. А тому додаткову угоду, яка була укладена між позивачем та відповідачем, слід розцінювати не як новий договір, а як внесення змін та уточнень до договору, який було укладено раніше. Оскільки було укладено додаткову угоду, в якій змінені умови оренди земельної ділянки на користь орендодавця, а саме, збільшено розмір орендної плати, передбачено нарахування втрати від інфляції і т. і., то цю обставину слід розцінювати як взаємну волю сторін. Цією угодою було продовжено строк дії договору, що засвідчує про намір сторін продовжити правовідносини на тривалий час ще до закінчення дії договору. Тому суд вважає, що не може бути підставою в задоволенні цієї позовної вимоги і ця обставина. Не може бути задоволено і позовну вимогу щодо скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, укладеної між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ СгП фірми [qoute]УХЛ-Варва[qoute], оскільки це суперечило б інтересам сторін по справі. Порядок державної реєстрації договорів оренди землі, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.98 № 2073, в свою чергу, не передбачає реєстрації догорів оренди за заявами орендаря та орендодавця одночасно. Заява може бути подана зацікавленою стороною тобто будь-якою стороною особисто. Тому доводи сторони позивача з приводу цих позовних вимог є такими, що не ґрунтуються на вимогах законодавства. Зареєстрований текст угоди Позивач отримав на протязі місяця з моменту реєстрації цієї угоди в органах ДЗК і більше року не виявляв ніяких претензій щодо дії Угоди та своїми діями не виявляв своєї незгоди з умовами додаткової угоди, отримував орендну плату за надання земельної ділянки в оренду. Цим самим позивач, отримуючи орендну плату за 2008 рік, нараховану відповідно до додаткової угоди № 1 від 01 жовтня 2007 року до Договору оренди земельної ділянки № 121 від 07 жовтня 2003 року, визнає цю додаткову угоду, як правову підставу для користування земельною ділянкою та нарахування відповідачем і отримання орендної плати ним самим. Договір породжує права та обов'язки як по відношенню позивача, так і по відношенню до відповідача. Тому договірні відносини повинні виконуватися і бути захищені. Зі змісту ч. 3 ст. 203 ЦК України вбачається, що правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним умовам дійсності правочину, зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Ч. 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. Отже, наявність вільного волевиявлення учасників правочину та його відповідність внутрішній волі при укладенні цього правочину є однією з необхідних умов визнання останнього дійсним, а відсутність вільного волевиявлення учасника правочину, є підставою для визнання такого недійсним. Таким чином, волевиявлення позивача як орендодавця було реалізовано шляхом укладення договору оренди земельної ділянки, а також додаткової угоди до нього. Так само неможливо погодитися і з думкою Позивача щодо невідповідності Додатку до договору вимогам закону. Стаття 654 ЦК України передбачає знову таки лише відповідність форми при зміні умов договору формі самого договору. Як вбачається сторони уклали ОСОБА_6 угоду в письмовій формі, тобто в тій, що і основний договір. А зміни внесли лише щодо продовження терміну договору та вартості плати за землю. Отже вимоги законодавства витримані. Цивільний кодекс в жодному разі не передбачає викладення змін до договору у повнотекстному варіанті, як про те вказує сторона позивача Питання продовження терміну договорів оренди земельної ділянки здійснюється відповідно до вимог ч. 3 ст. 33 Закону України [qoute]Про оренду землі[qoute]. Отже, Закон чітко встановлює, що умови договору можуть бути змінено виключно за угодою сторін. ОСОБА_6 угода підписана власноручно Позивачем - орендодавцем, дійсно передбачала наявність змін лише у тій частині які сторони визнали за доцільне. Тобто не було не тільки заперечень орендодавця, а навпаки підписаний документ добровільно Позивачем, який і передбачав саме узгоджені зміни. Приведення договору у відповідність до вимог чинного законодавства, внесення змін є можливим, навіть доцільним, але не обов'язковою вимогою Закону. Відповідно до ст. 20 Закону, укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Цивільний кодекс України визначає, що договір з моменту державної реєстрації є укладеним. Тому реєстрації підлягає не поновлений договір, а укладений. При поновленні договору з підстав, передбачених ч. 3 ст. 33 Закону, не відбувається припинення договору і надання ділянки в оренду та укладання договору. Тому говорити, що поновлений договір набуває чинності з моменту перереєстрації безпідставно, оскільки: не відбувалося припинення чинного договору продовжується використання ділянки на підставі договору нараховується орендна плата виконуються інші умови договору за обопільною згодою сторін не відбувалося вилучення ділянки із користування та складання акту прийому-передачі. Поновлений договір оренди підлягає перереєстрації. Перереєстрація при поновленні договорів оренди проводиться в порядку, встановленому для їх державної реєстрації (п. 17 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.98 № 2073). Вживання терміну [qoute]перереєстрація[qoute], а не [qoute]реєстрація[qoute] при поновленні договору говорить про те, що процедура проведення є однаковою, але терміни не тотожні. Поновлений договір вже є зареєстрований і тільки підлягає перереєстрації. Строк проходження перереєстрації договору при його поновленні законодавством не визначені. Процедура перереєстрації не припиняє використання земельної ділянки орендарем на підставі поновленого договору. При поновленні договору оренди земельної ділянки не відбулося надання земельної ділянки. Договір вже укладено на підставі домовленості орендаря та орендодавця і відбувається поновлення договору за обопільною згодою сторін. Терміни поновлення, продовження терміну договору і реалізація переважного права орендарем на поновлення договору не є тотожними за своєю процедурою, хоч і мають однакові юридичні наслідки - продовження користування земельною ділянкою орендарем. За вимогами ч.3 ст. 33 Закону України [qoute]Про оренду землі[qoute] не передбачається прийняття рішення орендодавця про надання в оренду, а тільки його згода на поновлення чинного договору оренди. При поновленні не відбувається надання: ділянка вже надана і використовувалася правомірно, тобто відповідно до існуючого договору. Тому говорити про припинення орендних відносин і необхідності надання ділянки абсолютно безпідставно. Позивач мав право направити письмові повідомлення про заперечення проти поновлення і договір міг бути є припиненим відповідно до ст. 31 Закону. У даному випадку Позивач не скористався своїм правом на направлення заперечення (тобто не прийняв відповідного рішення і не направив листа заперечення Відповідачеві), а навпаки, у добровільному порядку уклав ОСОБА_6 угоду, якою і продовжив термін дії договору, а відтак такий договір є правомірно поновленим. У відповідача Державного підприємства [qoute]Центр ДЗК[qoute] не існувало підстав для відмови проведення перереєстрації ОСОБА_6 угоди. Суд погоджується з доводами позивача щодо неналежного виконання обов'язків органу, який здійснював державну реєстрацію договору та додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки і зазначає, що в матеріалах реєстраційної справи відсутні документи, які б підтверджували повноваження особи, яка подавала документи на реєстрацію в органи Центру ДЗК. Крім того, в матеріалах реєстраційної справи відсутня розписка про вручення одного примірника додаткової угоди після її реєстрації безпосередньо орендодавцю. Проте суд вважає, що зазначені порушення не є підставою для скасування реєстрації договору та додаткової угоди до нього, оскільки це негативно вплине на права та обов'язки сторін, а встановлені порушення засвідчують про неналежну організацію діяльності органів ДЗК у Варвинському районі, а не про відсутність вияву волі сторін при укладенні договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди до нього, а також їх державної реєстрації. Саме на посадових осіб органу ДЗК покладається обов'язок дотримання відповідної процедури реєстрації договорів, а не на сторони у договірних відносинах. Крім того, така невідповідність не тягне за собою негативних наслідків для сторін. Мета договірних відносин між сторонами досягнута. Умови договору виконуються сторонами. Права та інтереси громадян чи держави не порушуються. Тому суд приходить до переконання в безпідставності заявлених вимог щодо визнання договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди в частині продовження строку дії договору по 31 грудня 2012 року, та скасуванні державної реєстрації. На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 15, 212 - 215, 217 ЦПК України, суд - В И Р І Ш И В: Позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ СгП фірми «УХЛ-Варва» про визнання договору оренди земельної ділянки № 121 від 7 жовтня 2003 року та додаткової угоди № 1 від 01 жовтня 2007 року до договору оренди земельної ділянки недійсними та скасування державної реєстрації додаткової угоди задовольнити частково. Визнати додаткову угоду № 1 від 01 жовтня 2007 року до договору оренди земельної ділянки № 121 від 7 жовтня 2003 року, укладену між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство «Фірма «Україна-холдинг-лізинг-Варва» в частині строку дії договору в період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року недійсною. В решті позовних вимог відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство «Фірма «Україна-холдинг-лізинг-Варва» на користь ОСОБА_1 сплачені ним судові витрати - державне мито в розмірі 8 грн. 50 коп. та 37 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Рішення суду може бути оскаржене до судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернігівської області через Варвинський районний суд. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Суддя підпис ОСОБА_8 Копія вірна: Суддя Варвинського районного суду ОСОБА_8

[notar99]

Справа № 2-140 2010р. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ “ 12 “ січня 2010р. Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі: головуючого – судді Бейка М. А. секретаря – Гладенької Л.Ф. з участю : позивача ОСОБА_1 представника відповідача Мельник В.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Калуші справу за позовом ОСОБА_1 до Калуської міської Ради про визнання права власності на самовільну добудову до будинку суд,- в с т а н о в и в : що позивач ОСОБА_1 придбав на аукціоні адміністративну одноповерхову споруду по вул.Грушевскього,20,загальною площею 147,2 кв. м,що в м.Калуші,яка належала територіальній громаді міста Калуша.Договір купівлі -продажу посвідчений приватним нотаріусом і зареєстрований в реєстрі за номером 2043 . 2 серпня 2007 року Фондом комунального майна позивачу передано спірну споруду згідно акту прийому-передачі. Рішенням виконкому Калуської міської ради 3349 від 19.06.2005 року позивачу надано дозвіл на проектно-пошукові роботи для реконструкції викупленої споруди з добудовою другого поверху,а також дозвіл на реконструкцію другого поверху у відповідності з розробленою проектно-кошторисною документацією і дозволом Держархбудконтролю.Внаслідок цьогоТОВ „Весна” було розроблено проект реконструкції нежитлового будинку по вул.Грушевського №20,який погоджено з головним архітектором міста Калуша 10 листопада 2009 року і проведено відповідно реконструкцію і перебудову,яка відповідає будівельним нормам і правилам,а також відповідає всім нормам санітарної і пожежної безпеки ,проте зареєструвати придбану і реконструйовану споруду позивач не може,тому що йому міськвиконкомом не виділено під будинком і для його обслуговування земельну ділянку у відповідності до вимог ст.120 Закону України,а тому вимушений звернутися з цим позовом до суду. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав свої позовні вимоги й просить задовольнити. Представник відповідача Мельник В.А. проти задоволення позову не заперечує. Суд заслухавши сторін і дослідивши письмові докази вважає,що позов підставний і належний до задоволення виходячи із слідуючи підстав. Згідно ст.376ч3 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою ,яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці,щоне була їй відведена для цієї мети за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. В судовому засіданні з”ясовано ,що позивач ОСОБА_1 на законних підставах придбав одноповерхову споруду по вул.Грушевського,20,що в м.Калуші загальною площею 147,2 кв.м вартістю 129144 грн. про що свідчить договір купівлі-продажу від 17.07.2007р.,який посвідчений в нотаріальній конторі і дану споруду йому передано по акту 2.08.2007року.Згідно рішення Калуського міськвиконкому №349 від 19.06.2008року надано дозвіл позивачу ОСОБА_1 на проектно-пошукові роботи для реконструкції викупленої адміністративної будівлі по вул.Грушевського №20 з добудовою другого поверху. Позивач ОСОБА_1 виконав рішення міськвиконкому і виготовив проектно-кошторисну документацію на реконструкцію з добудовою,погодив її з інспектуючими службами,провів експертизу проекту та провів добудову і реконструкцію придбаної споруди по вул.Грушевського№20 у відповідності із затвердженим проектом. Згідно ч1 ст.120 Закону України в редакції закону від 27.04.2007 року до особи,яка придбала житловий будинок ,будівлю або споруду,переходить право власності на земельну ділянку,на якій вони розміщені без зміни її цільового призначення у розмірах встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку,будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки,яка зайнята житловим будинком,будівлею або спорудою та на частину земельної ділянки яка необхідна для їх обслуговування. Із договору купівлі-продажу від 17.07.2007 року вбачається.що позивач ОСОБА_1 придбав споруду одноповерхову із цегли з підвалом по вул.Грушевського №20 на приватизаційному аукціоні і згідно п 5.1.2 цього договору повинен був звернутись у міський відділ земельних ресурсів через МВК для оформлення права користування земельною ділянкою у місячний термін.Позивач звернувся у земельний відділ про передачу йому в користування земельної ділянки під спорудою,але в оформленні йому права на користування земельною ділянкою відповідач зволікав і до цього часу,а також не виготовлено кадастрової документації,тому зареєструвати законно придбану ,реконструйовану та добудовану споруду в ОБТІ позивач не мав змоги і не може використовувати ї за призначенням при тому,що позивач сплатив всі кошти на розвиток інфраструктури.При таких обставинах суд приходить до висновку,що позивач ОСОБА_1 провів з відому і дозволу відповідача реконструкцію і добудову спірної споруди на земельній ділянці ,яка перейшла йому у власність одночасно з придбаною у відповідача спорудою по вул.Грушевського №20,що в м.Калуші. На підставі викладеного й керуючись ст.376ч3 ЦК України,ст.120 Закону України в редакції від 27.04.2007 року та ст.ст.208,209,212-216,294 ЦАК України суд,- р і ш и в : позов задовольнити повністю та визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на добудовану і реконструйовану двохповерхову споруду,що в м.Калуші по вул.Грушевського №20,Івано-Франківської області,загальною площею 355,6 кв.м. Рішення може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду через Калуський міськрайонний суд шляхом подачі протягом 10 днів з часу проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження й поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги. ГОЛОВУЮЧИЙ

[notar99]

а может не морочить голову и сразу делать так: Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И справа 2-70/2010 19 січня 2010 р. Шполянський районний суд Черкаської області в складі головуючого судді Горобець О.К. при секретарі Кавун Т.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Шпола цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі – продажу дійсним ,- В С Т А Н О В И В : 25 листопада 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі – продажу житлового будинку із господарськими спорудами, що розташований по АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_2 на підставі рішення Шполянського районного суду Черкаської області по справі № 2-1038/2009 від 13.10.2009 року, яке зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 24.11.2009 року. При укладанні даного договору ними було погоджено всі істотні умови договору купівлі – продажу житлового будинку, зокрема, щодо ціни, передачі його у власність, оформлення договору в нотаріальній конторі. В даному договорі було визначено, що відповідач на протязі трьох днів оформляє правовстановлюючі документи на житловий будинок і після їх отримання вказаний договір в десятиденний термін підлягає нотаріальному посвідченню. На підтвердження укладення договору того ж дня позивачем було сплачено відповідачеві всю оговорену суму продажу вказаного житлового будинку в розмірі 10000 грн., що підтверджується розпискою, яка написана відповідачем власноручно. Бездіяльність продавця та залишення ним його вимог, стосовно нотаріального посвідчення даного договору, без задоволення, свідчать про його ухилення від його нотаріального посвідчення Відповідач в судове засідання не з[qoute]явився, але телеграмою повідомив, що позов визнає повністю та не заперечує, щоб за позивачем було визнано право власності на житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1. Вислухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню на тій підставі, що спору між сторонами немає і суд вважає необхідним визнати за позивачем право власності на житловий будинок. На підставі викладеного ст.ст. 1222,1223,1225, 1261, 1268 ЦК України, керуючись ст.ст. 10,60,212-215 ЦУПК України, суд, - В И Р І Ш И В : Позов ОСОБА_1 задоволити повністю. 1. Визнати дійсним та таким, що відбувся укладений 25 листопада 2009 року між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_1 договір купівлі – продажу житлового будинку із господарськими спорудами, що розташований по АДРЕСА_1. 2. Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на житловий будинок із господарськими спорудами, що розташований по АДРЕСА_1. Судові витрати понесені по справі ОСОБА_1 – покласти на неї. Сторони вправі подати до суду заяви про апеляційне оскарження цього рішення протягом 10 днів з дня його проголошення та апеляційні скарги до апеляційного суду Черкаської області протягом 20 днів з дня подачі заяви про апеляційне оскарження. Суддя підпис З оригіналом вірно Суддя Шполянського районного суду Горобець О.К.

[notar99]

Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 січня 2010 р. Великомихайлівський районний суд Одеської області у складі: судді Пономаренко В.Д. при секретарі Гонтаренко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні смт. Велика Михайлівна цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі – продажу дійсним та визнання права власності на житловий будинок. В С Т А Н О В И В: Позивач звернулася до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання договору купівлі – продажу дійсним та визнання права власності на житловий будинок. Мотивуючи заявлені вимоги тим, що 24 березня 2008 року віна домовившись з відповідачем про ціну та всі інші істотні умови договору купівлі-продажу, сплатила йому повну вартість будинку в сумі 5 000 грн., відповідач в свою чергу на підтвердження правочину передав її, розписку про отримання коштів за проданий ним житловий будинок за адресою вул. Виноградна, 13, с. Полезне, Великомихайлівського району, Одеької області і який складається відповідно до технічного паспорту з житлового будинку (літ.А). Вона неодноразово зверталась до відповідачки про нотаріальне посвідчення договору купівлі – продажу житлового будинку, однак відповідач від нотаріального посвідчення договору купівлі – продажу ухиляються. В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Відповідач з позовними вимогами згідний. Заслухавши позивача, відповідача проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню по слідуючим мотивам. Відповідно до розписки позивачка уплатила відповідачу 5000 гривен за проданий житловий будинок. На підставі чого суд вважає, що між сторонами був укладений договір купівлі – продажу домоволодіння. Згідно ч. 2 ст.220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається Відповідно до вимог ст.392 ЦК України власник може пред’явити позов про визнання його права власності , якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Згідно до вимог ч.3 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. У відповідності до ст.331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року №7/5 „Про порядок затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно” (із змінами та доповненнями) регламентовано, що обов’язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном. Державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно – територіальних одиниць. На підставі викладеного й у відповідності із ст.16, ч.2 ст.220, ст. 331, ст.334, 392 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214 - 215 ЦПК України, В И Р І Ш И В: Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити. Визнати дійсним договір купівлі – продажу житлового будинку № 13 по вул. Винокрадна, с. Полезне, Великомихайлівського району, Одеської області, який складається із об’єктів житловий будинок (літ.А) між ОСОБА_1 і ОСОБА_2. Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок № 13 по вул. Виноградна, с. Полезне, Великомихайлівського району, Одеської області який складається із об’єктів житловий будинок (літ.А). Зобов’язати Великомихайлівське БТІ зареєструвати право власності на житловий будинок за адресою: вул. Виноградна, 13 с. Полезне, Великомихайлівського району, Одеської області який складається із об’єктів житловий будинок (літ.А) за ОСОБА_1 на підставі винесеного рішення суду, яке буде являтися правовим документом на нерухомість. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Великомихайлівський районний суд шляхом подачі в 10 – денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 – днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України. Суддя В.Д.Пономаренко Рішення набрало законної сили від 09 лютого 2010 року. Суддя В.Д.Пономаренко Оригінал рішення зберігається в справі Великомихайлівського районного суду Одеської області Суддя В.Д.Пономаренко

[Marysia.]

Читали:

[DON]

Marysia, а що цікавого,нам, нотаріусам, є в цьому порядку?а то,чесно кажучи полінувався уважно читати ))

[Alla]

DONЧитати треба, і самому, по цьому наказу йде обговорення на форумі в двох темах.