Номер повідомлення:#8
igor
» 07 листопада 2012, 15:37
епрацездатними є особи, визнані у встановленому порядку інвалідами І, ІІ, ІІІ груп, а також особи, що досягли загального пенсійного віку – жінки 55 років, чоловіки – 60 років. Можливість віднесення інвалідів ІІІ групи до непрацездатних часто оспорювалась в юридичній літературі. Так, на думку К.А. Граве, особа, віднесена до ІІІ групи інвалідності, не повинна вважатись непрацездатною по інвалідності, оскільки вона не втратила працездатності, а лише обмежена в ній [38, с.99]. В.М. Яцкевич пише, що у відношенні інвалідів ІІІ групи слід пам’ятати, що вони, як правило, працюють. Тому аліменти на користь інваліда ІІІ групи можуть бути стягнуті тільки в тому випадку, коли встановлено, що за станом здоров’я він не може працювати [148, с.98]. А.І. Пергамент також вважає, що інваліди ІІІ групи, як такі, що не втратили повністю здатність до праці, не визнаються, як правило, непрацездатними і стягнення на їх користь аліментів може мати місце лише в окремих випадках, виходячи лише з особливих обставин справи [88, с.95]. Підтримує цю позицію і М.В. Антокольська, на її думку, відносно права на аліменти інвалідів ІІІ групи виникають певні сумніви. Вони також вважаються непрацездатними в суровому розумінні цього слова, однак можуть працювати, але тільки в особливих умовах. Тому питання про сплату їм аліментів повинне вирішуватись індивідуально у кожному конкретному випадку. Якщо робота згідно з рекомендаціями може бути їм надана, вони, на думку автора, не повинні визнаватись такими, що мають право на отримання аліментів. Якщо ж вони не можуть отримати таку роботу, суд повинен визнати за ними право на утримання [9, с.274-275]. Г.М. Каратиш указує, що при визначенні розміру аліментів, що стягуються на дітей-інвалідів ІІІ групи, суди враховують наявність обмеженої можливості до праці у цих осіб, однак невірно вважати, що вони взагалі є працездатними і тому не вправі вимагати аліментів на своє утримання [59, с.12].
Ми поділяємо точку зору В.П.Нікітіної, яка стоїть на позиції, що інвалідність сама по собі, безвідносно до групи, свідчить про непрацездатність особи. І та обставина, що інвалід ІІІ групи зберігає в якомусь обсязі працездатність, може вплинути на розмір присуджених аліментів, але ніяким чином не лишає його самого права на отримання аліментів. Якщо інвалід ІІІ групи має право на отримання пенсії від держави, то навряд чи можна не визнавати за ним права на одержання утримання від осіб, пов’язаних з ним сімейними відносинами [80, с.54]. Аліменти на утримання непрацездатних повнолітніх дітей повинні стягуватись на весь час непрацездатності особи. Такий обов’язок суд може покласти на батьків і в тому випадку, коли непрацездатність носить тимчасовий характер. Так, повнолітніх непрацездатних, що потребують матеріальної допомоги, дітей батьки зобов’язані утримувати довічно, якщо не поновиться в повному обсязі їх працездатність і, відповідно, вони перестануть бути нужденними в наданні їм матеріальної допомоги [60, с.193].
Визнаючи можливість стягнення аліментів на осіб, що не мають групи інвалідності, В.П. Нікітіна писала, що за загальним правилом, звичайно, тільки стійка втрата працездатності може стати підставою виникнення аліментного зобов’язання, однак в окремих випадках і тимчасова втрата працездатності може стати підставою аліментного обов’язку батьків по утриманню повнолітніх дітей. Якщо особа, що претендує на отримання аліментів, не має групи інвалідності, оскільки не відноситься до категорії осіб, огляд яких у відповідності з діючими положеннями покладено на ВТЕК, непрацездатність підтверджується висновком судово-медичної експертизи, яка встановлює за правилами, передбаченими для ВТЕК, ступінь втрати працездатності без визначення інвалідності [80, с.55-56]. Як правило, непрацездатність пов’язана з тими чи іншими захворюваннями, що спричинили інвалідність, під якою розуміється порушення здоров’я людини із стійким розладом функції організму, яка призводить до повної або значної втрати професійної працездатності або суттєвих труднощів у житті. У цьому зв’язку під інвалідами розуміють осіб, які мають порушення здоров’я зі стійким розладом функції організму, обумовленого захворюваннями, наслідками травм чи дефектами, що призводять до обмеженої життєдіяльності та викликають необхідність їх соціального захисту [97, с.306-307].
Обов’язковою умовою виникнення права на аліменти у непрацездатної особи є її нужденність. Ознакою нужденності є такий розмір джерела існування (заробітку, доходу, пенсії, допомоги та ін.), якого явно недосить для задоволення елементарних потреб [79, с.255]. При цьому повинні враховуватись реальні витрати непрацездатної особи для підтримки життєвої активності та не береться до уваги достатня забезпеченість у минулому. Як зазначає М.В. Антокольська, при визначенні нужденності до уваги повинні братись не суб’єктивні (минулі звички, потреби), а об’єктивні моменти (стан здоров’я, потреба в сторонньому догляді, наявність утриманців, майна, що приносить доход, тощо). Аліментні зобов’язання переслідують мету задоволення необхідних потреб одних членів сім’ї за рахунок інших. Тому зобов’язати платника до задоволення потреб позивача з урахуванням умов його життя в минулому було б глибоко помилковим та призвело б до суттєвого порушення прав платника [5, с.15].
Слід сказати, що суди не завжди враховують матеріальне становище непрацездатної особи та можливість надавати утримання зобов’язаними особами. Так, рішенням Первомайського міського суду Харківської області з Герук Н.В. на користь Герук З.В. на утримання сина стягнуто 1/4 частину всіх видів заробітку.