Номер повідомлення:#3
Армани
» 18 січня 2013, 14:35
НАУКОВИЙ ВИСНОВОК
щодо права на укладення договорів між
юридичною особою та її засновником, порядку
підписання договору та одержання згоди
подружжя
06 липня 2007 р. надійшло звернення Юридично-видавничого приватного підприємства «СТРАЙД» із проханням надати висновок щодо:
1) нотаріального посвідчення правочину за участі фізичної особи й під¬приємства, засновником і директором якого є ця ж особа;
2) підписання такого правочину від імені юридичної особи;
3) необхідності одержання згоди подружжя засновника при відчуженні майна юридичної особи.
Правовою підставою для надання висновку є Закон України «Про наукову і науково-технічну
експертизу» від 10.02.1995 р.
1 Щодо права на укладення договорів між юридичною особою та її засновником
Відповідно до ст. 2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи), держава Україна, Автономна Респуб¬ліка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Таким чином, юридична особа та її засновник (фізична особа) є самостійними учасниками (суб'єктами) цивільних відносин.
У ст. 26 ЦК України зазначено, що фізична особа має всі майнові, особисті немайнові права, встановлені Конституцією України, іншими законами. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.
Юридична особа здатна мати такі самі цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна пра¬воздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду (ст. 91 ЦК України).
Таким чином, до змісту цивільної правоздатності фізичної та юридичної особи входить право на укладення будь-яких правочинів (договорів), з урахуванням вимог, передбачених законодавс¬твом України.
Відповідно до ст. З ЦК України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору. Зміст цієї свободи розкривається у ст. 627 ЦК України: сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Виходячи зі свободи договору, а також враховуючи те, що жодних спеціальних обмежень цивіль¬не законодавство не передбачає, юридична особа має право вільно та без обмежень укладати будь-які договори з фізичною особою, яка є її засновником (учасником) або директором, зокрема й ті, які потребують нотаріального посвідчення.
2 Щодо порядку підписання договору від імені юридичної особи
Як убачається із запиту, потребу в роз'ясненні викликано сумнівом у законності договору, який підписано з обох сторін однією фізичною особою: від свого імені та від імені юридичної особи.
Відповідно до ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здій¬снює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів і закону. Порядок ство¬рення органів юридичної особи встановлюється установчими документами й законом. У випадках,
установлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.
Під органом юридичної особи традиційно розуміють особу (фізичну чи юридичну) або групу осіб, дії яких в силу закону або установчих документів породжують правові наслідки безпосередньо для самої юридичної особи. Значення органів полягає в тому, що вони виробляють, формулюють і виражають волю юридичної особи.
Щодо правової природи органів юридичної особи існує дві основні точки зору. Одна група дослідників вважає, що орган є представником юридичної особи. Така позиція є домінуючою у ФРН, США й Англії. У цих країнах сутність корпорації пояснюється переважно з позиції теорії фікції, а тому юридичні особи як штучні суб'єкти права є недієздатними. Директори діють як агенти компанії. Відносини між компанією та директором - це відносини між принципалом й агентом.
Інша група вчених вважає, що орган юридичної особи є її невід'ємною частиною. Цей підхід реалізовано в ЦК України. Юридична особа не може існувати без своїх органів, які виражають її волю та реалізують її правосуб'єктність. Між юридичною особою та її органами не існує цивіль¬них правовідносин представництва, це відносини внутрішні. Порядок утворення та повноваження органів визначаються законом або установчими документами й не обмежуються часом, на відміну від повноважень представників.
Аналогічну правову позицію було висловлено в постанові Вищого господарського суду України від 03.08.2001 р. у справі № 2/487, в якій суд визнав помилковим висновок арбітражного суду про невідповідність договору до вимог ч. З ст. 62 ЦК УРСР, із мотиву їх підписання від імені обох сторін однією особою.
Органи юридичної особи поділяються на вищі й виконавчі. Функція виконавчого органу поля¬гає в реалізації рішень вищого органу й керівництві поточною діяльністю організації. Саме через виконавчі органи юридична особа набуває прав та обов'язків за правочинами. Ці органи лише виконують, виражають волю вищого органу шляхом безпосереднього вчинення юридичних дій від імені юридичної особи.
Орган юридичної особи є її складовою частиною, і всі дії, вчинені ним у межах компетенції, роз¬глядаються як дії самої юридичної особи і породжують для останньої відповідні права й обов'язки.
Таким чином, від імені юридичної особи договори (правочини) підписують виконавчі органи, повноваження яких визначаються законом та установчими документами.
Оскільки відносини між юридичною особою та її виконавчим органом не є представництвом, до укладення правочинів юридичною особою не застосовується ст. 238 ЦК України, яка передбачає правочини, яких не може вчиняти представник.
Натомість до цих правовідносин застосовується ч. З ст. 92 ЦК України: орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно й розумно, та не перевищувати своїх повнова¬жень. Тому нотаріусові слід з'ясовувати, чи не перевищує виконавчий орган своїх повноважень, передбачених законом або статутом.
Щодо того, чи відповідають правочини інтересам юридичної особи, то тут слід мати на увазі, що інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників, що часто стає при¬чиною корпоративних конфліктів. Проте в унітарних підприємствах, заснованих однією особою, ця проблема не виникає. Інтерес юридичної особи формується вищим органом управління, тобто засновником. Вона діє в його інтересах, тому інтерес засновника й інтерес юридичної особи не суперечать одне одному.
Нотаріус не може оцінити, чи відповідає конкретний правочин інтересам юридичної особи. Тому про це доцільно зазначати в тексті правочину
Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представниц¬тва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Таким чином, від імені юридичної особи договір підписує виконавчий орган - директор - і в тому разі, коли іншою стороною договору є фізична особа, яка є директором. Законом не заборонено укладення договору від імені юридичної особи та від свого імені одночасно.
У свою чергу директор має право (але не зобов'язаний) видати довіреність на укладення договору від імені юридичної особи іншій фізичній або юридичній особі. Ця особа буде представником, на якого поширюються норми ЦК України про представництво.
Додатково слід звернути увагу, що юридична особа та її засновник (директор) вважаються пов'язаними особами, і до договорів між ними застосовуються спеціальні правила оподаткування, передбачені п. 7.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. Витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання. Витрати платника податку, понесені по сплаті процентів по депозитах, орендних платежах, цивільно-правових договорах, пов'язаним із платником податку особам, визначаються виходячи з договірних цін (процентних ставок за депозит), але не вищих за звичайні ціни (звичайні процентні ставки за депозит).
З Щодо одержання згоди подружжя на укладення правочинів від імені юридичної особи
Відповідно до ст. 133 Господарського кодексу України (далі - ГК України), основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їхня господарська діяльність, станов¬лять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.
Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна. Окрім права власності, майно може належати юридичній особі на праві господарського відання (ст. 136 ГК України) і праві оперативного управління (ст. 137 ГК України).
Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням і збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати в суб'єкта господарю¬вання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.
Отже, якщо відчужується майно, яке є власністю юридичної особи, то згода чоловіка/дру¬жини засновника не потрібна, оскільки майно підприємства не є власністю засновника і тим більше - спільною власністю подружжя.
Якщо відчужується майно, яке закріплено за підприємством на праві господарського відання або оперативного управління, то власником цього майна, а отже і продавцем, по¬винен бути засновник. Якщо зазначене майно набуте за час перебування у шлюбі, на нього поширюється режим спільної сумісної власності, а тому для його відчуження потрібна згода подружжя.
Правовий режим майна конкретної юридичної особи перевіряється за установчими докумен¬тами.
Висновок підготовлено за законодавством, що діяло станом на 01 липня 2007 р.
07 липня 2007р.
Професор кафедри цивільного права та процесу
Львівського державного університету внутрішніх справ,
кандидат юридичних наук, доцент Володимир Кравчук
DE PUTA MADRE