Форум

Інформаційний ресурс

Рішення апеляційного суду!!!

Рішення апеляційного суду!!!

Номер повідомлення:#1


Повідомлення grenouille » 13 жовтня 2011, 14:36

Доброго дня.
Прошу поділитися рішення апеляційного суду, щодо ст.61 п.5 СКУ (після набрання чинності змін 11.01.2011р.) де зазначено «що закон зворотної сили не має».
П.С. в реєстрі судових рішень не найшла(((
Заздалегідь вдячна.
Аватар користувача
grenouille
 
Повідомлення: 492
З нами з: 15 липня 2009, 13:59
Дякував (ла): 392 раз.
Подякували: 62 раз.

Re: Рішення апеляційного суду!!!

Номер повідомлення:#2


Повідомлення VITAminka » 13 жовтня 2011, 21:34

http://reyestr.court.gov.ua/Review/14569528
Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого, судді Берзіньш В.С.

суддів: Шестакової Н.В.

Павловської І.Г.

при секретарі Моногошевій В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл спільно нажитого майна, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розподіл спільно нажитого майна

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя АРК від 04 грудня 2009 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2007 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільно нажитого майна: земельної ділянки площею 0,0493, розташованої у ДБК «Ритм-1», автомобілю марки «Форд Сієрра», 1991 року випуску, регістраційний номер НОМЕР_2, автомобілю марки «БМВ 5231», 1998 року випуску, регістраційний номер НОМЕР_1, - з виділенням їй Ѕ частки зазначеного майна. У лютому 2008 року ОСОБА_2 подала додаткову позовну заяву, в якій просила зобов’язати відповідача оформити правовстановлюючі документи на дачний будинок, який збудований на зазначеній земельні ділянці (а.с.61). У жовтні 2009 року ОСОБА_4 подала уточнену позовну заяву і просила виділити їй на праві власності земельну ділянку площею 0,0493, розташовану у ДБК «Ритм-1», зі всіма будівлями; відповідачу виділити на праві власності квартиру АДРЕСА_1, вищезазначені автомобілі; стягнути на її користь з відповідача компенсацію у сумі 160 000грн.

Уточнені позовні вимоги обгрунтовані тим, що зазначені земельна ділянка разом з розташованими на ній будівлями, квартира, автомобілі придбані у період шлюбу, є спільною сумісною власністю, тому позивачка має рівні з відповідачем права на це майно; пропонований нею варіант розподілу майна цілком її влаштовує; стягнення компенсації у сумі 160 000грн. пов’язано з тим, що садовий будинок був в аварійному стані, і позивачка була вимушена замовити проект укріплення цього будинку, замовити і оплатити вартість усіх робіт, які пов’язані із укріпленням будинку, створенням водозливної та каналізаційної систем на суму 99822грн.; для виконання інших робіт, які необхідні для введення садового будинку в експлуатацію, необхідно витратити ще 160 000грн. (а.с.178-180).

У квітні 2008 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільно нажитого майна і просив виділити йому на праві власності із спільного сумісного майна квартиру АДРЕСА_1; на праві приватної власності автомобіль «БМВ 5231», який придбано ним у період окремого проживання; з залишенням у власності ОСОБА_2 зазначеної земельної ділянки з розташованими на ній будівлями (а.с.87).

Заочним рішенням суду позови ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено. Постановлено: Розподілити між сторонами спільне сумісне майно, виділивши ОСОБА_2 на праві власності земельну ділянку площею 0,0493, розташовану у ДБК «Ритм-1», зі всіма розташованими на ній будівлями; ОСОБА_3 на праві власності зазначені квартиру і два автомобілі; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в рахунок копменсації різниці вартості майна 160 000грн.

В апеляційній скарзі представника ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду в частині стягнення компенсації на користь ОСОБА_2 з ухваленням нового рішення про відмову в позові у зазначеній частині,

- 2 -

посилаючись на те, що в порушення норм процесуального і матеріального права судом не призначалася професійна оцінка вартості спірного майна, тому неможливо визначити частки сторін у спільному сумісному майні у грошовому еквіваленті; судом першої інстанції також порушена ч.5 ст.71 СК України, оскільки ОСОБА_3 не вносилася спірна сума компенсації на депозитний рахунок суду, тому рішення суду в частині стягнення компенсації є незаконним.

Відповідно до ч.3 ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено, зокрема неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши справу, заслухавши ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи заявлені сторонами позови, суд першої інстанції виходив з того, що поділ майна здійснений за згодою сторін, неподільні речі присуджуються одному з подружжя, вимоги щодо стягнення компенсації доведені та обгрунтовані.

Висновки суду першої інстанції зроблені з порушенням норм матеріального права.

Як свідчать матеріали справи, сторони знаходяться у зареєстрованому шлюбі, тому виходячи з заявлених вимог спірними є майнові відносини подружжя і предметом поділу може бути лише спільне сумісне майно, тобто майно яке придбано у період шлюбу і яке може бути віднесено до спільного сумісного майна.

Аналізуючи обставини по справі, колегія суддів дійшла висновку, що питання щодо розподілу майна може вирішуватися тільки відносно квартири та двох автомобілів, приймаючи до уваги те, що придбання цього майна у період шлюбу між сторонами доведено, сторонами не оспорюється; позовна вимога ОСОБА_3 про визнання особистою приватною власністю автомобілю БМВ нічим не обгрунтована, крім ствердження ОСОБА_3 про те, що цей автомобіль було придбано хоча у шлюбу, однак у той період, коли вони з дружиною не проживали разом. У засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_3 підтвердив, що він не може надати докази цих стверджень і погоджується з тим, що автомобіль БМВ придбаний у період шлюбу і підлягає розподілу.

Спірна земельна ділянка одержана ОСОБА_3 хоча в період шлюбу, однак відповідно до ст.ст.81, 116 ЗК України, тобто в порядку приватизації, тому не може розглядатися як спільна сумісна власність і не підлягає розподілу між подружжям. Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 19.03.2010, № 2 "Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року N 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", - окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК.
Приймаючи до уваги те, що спірні будівлі на земельній ділянці є самочинними у сенсі ст.376 ЦК України, оскільки побудовані без проекту та без отримання необхідних дозволів, вирішення судом питання щодо стягнення грошової компенсації, яка пов’язана з проведенням ремонтних та інших будівельних робіт самочинних побудов, не відповідає нормам діючого законодавства. Предметом розподілу між подружжям може бути будівля або прийнята до експлуатації і зареєстрована на праві власності або ще не

- 3 -

прийнята до експлуатації, якщо відносно цієї будівлі є проект та необхідні дозволи відповідно до встановленого порядку проведення будівельних робіт. Враховуючи те, що будови, які знаходяться на земельній ділянці, зведені без відповідних дозволів та проектної документації, не узаконені у встановленому законом порядку, тобто є самочинними, вони також не підлягають розподілу між сторонами з виплатою грошової компенсації.

Як свідчать матеріали справи, вартість квартири та двох автомобілів була зазначена в уточненій позовній заяві ОСОБА_2 на підставі даних про середні ціни на майно, які зазначені у газеті «Сорока», тобто ОСОБА_2 пропонована певна вартість аналогічного майна без оцінки конкретного майна, яке є предметом поділу. ОСОБА_3 не надавав згоди на таку оцінку майна; більш того, в апеляційній скарзі зазначено, що оцінка майна повинна проводитися належним експертом і що ОСОБА_3 не згоден ні з вартістю майна, пропонованою ОСОБА_2, ні з розміром грошової компенсації, яка повинна сплачуватися їй.

За правилами ч.ч.4.5 ст.71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України у п.25 постанови від 21.12.2007, № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" - вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення ч.ч.4,5 ст.71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

За матеріалами справи склалася така ситуація, коли ОСОБА_2 не бажає отримувати у власність частку квартири, а ОСОБА_3 бажає отримати у власність квартиру і дві автомашини; вартість цього майна не оцінювалася у встановленому законом порядку з застосуванням професійних знань і визначена за припущеннями; варіанти поділу квартири не з’ясовувалися; ОСОБА_3 не згоден з оцінкою майна і виплатою грошової компенсації, тому не вносив на депозитний рахунок суду певну суму.

За таких обставин колегія суддів вважає можливим визнати за сторонами ідеальні частки в цьому майні без його реального поділу і залишити майно у їх спільній частковій власності.

Рішення суду в частині розподілу земельної ділянки та стягнення грошової компенсації суперечить нормам сімейного та земельного законодавства.

На підставі наведеного рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про визнання за сторонами ідеальних часток в квартирі та автомобілях без їх реального поділу і залишенням цього майно у їх спільній частковій власності, а також про відмову в позовах сторін щодо розподілу земельної ділянки, побудов на земельній ділянці та стягнення грошової компенсації.

Керуючись ст.ст.303,307,309 ЦПК України, колегія суддів

- 4 -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Сімферополя АРК від 04 грудня 2009 року скасувати.

Позови ОСОБА_2 і ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності по Ѕ частці за кожним на квартиру АДРЕСА_1, на автомобіль марки «Форд Сієрра», 1991 року випуску, на автомобіль марки «БМВ 5231», 1998 року випуску, регістраційний номер НОМЕР_1, - залишивши зазначене майно у спільній частковій власності ОСОБА_2 і ОСОБА_3.

В решті позовів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.

Судді:

Берзіньш В.С. Шестакова Н.В. Павловська І.Г.



Справа № 2-397/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

заочне

20 липня 2011 року Дебальцевський міський суд Донецької області у складі: головуючої - судді Попович Т.М.

при секретарі Семенової Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дебальцеве цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя,-

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об’єктом права спільною сумісної власності подружжя, виділивши їй в натурі квартиру АДРЕСА_1, вартістю 10000 грн., виділивши відповідачу квартиру АДРЕСА_2, вартістю 10000 грн., стягнувши з відповідача на її користь судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог вказала, що з 14 листопада 1987 року по 17 грудня 2010 року перебувала в шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 За час шлюбу вони придбали у власність дві квартири - № 6 та № 9 у будинку № 75 по вулиці Мокієвській у місті Дебальцеве Донецької області, вартістю по 10000 гривень кожна, а всього майно на загальну суму 20000гривень. Обидві квартири зареєстровані на відповідача. Сторони не досягли згоди про поділ майна, що є спільною сумісною власністю.

Заочний розгляд справи відбувся за відсутністю відповідача, відповідач в судове засідання не з’явився, про час, день та місце розгляду справи повідомлений належним чином, не повідомив суд про причини своєї неявки в судове засідання. Позивачка не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.

В судовому засіданні позивачка підтримала свої вимоги

Суд, вислухавши позивача, дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

14 листопада 1987 року позивачка уклала шлюб з відповідачем, який був зареєстрований міським відділом ЗАГС м. Дебальцеве, актовий запис № 303 (а.с.5 об.). Шлюб був розірваний 17 грудня 2010 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дебальцівського міського управління юстиції Донецької області, актовий запис № 168 (а.с.5).

Відповідно до довідки КП Єнакіївської міської ради «Єнакіївське міжміське бюро технічної інвентаризації»№ 31 від 07.02.2011 року за відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано право власності на об’єкт нерухомого майна, розташований за адресою АДРЕСА_3, на підставі свідоцтва про право власності на житло видане Комісією по приватизації жилого фонду при Дебальцевськім відділені Донецької залізниці від 26.06.1998 р.(а.с.6)

Відповідно до довідки КП Єнакіївської міської ради «Єнакіївське міжміське бюро технічної інвентаризації» № 30 від 07.02.2011 року за відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано право власності на об’єкт нерухомого майна, розташований за адресою АДРЕСА_4, на підставі договору купівлі-продажу посвідченого Дебальцевською державною нотаріальною конторою 17.05.2002 року, р. № 1465 (а.с.6).

Позивачка з 3 жовтня 1995 року зареєстрована за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7).

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 5 ЦК України (2003 року) акти цивільного законодавства регулюють відношення, що виникли після набрання ними чинності; якщо цивільні відношення виникли раніше та регулювалися актом цивільного законодавства , що утратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли після моменту набрання ними чинності.

Згідно ст. 22 Кодексу про шлюб та сім»ю України (1969 року): майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю; кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном; подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ст. 24 Кодексу про шлюб та сім»ю України (1969 року): майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них; роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші; кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Відповідно до ст. 28 Кодексу про шлюб та сім»ю України (1969 року): в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу; суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Статею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»від 19 червня 1992 року № 2482, передбачено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), квартир у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб (далі —жилої площі у гуртожитках) (з урахуванням положення частини другої статті 2 цього Закону), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до ст. 5 Закону України № 2482, якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім’ї безоплатно. До членів сім’ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Частиною 2 ст. 8 Закону України № 2482 передача займаних квартир (будинків, кімнат у гуртожитках) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку, кімнаті у гуртожитку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку, кімнати у гуртожитку).

Відповідно до ст. 12 Закону України № 2482 власник приватизованого житла має право розпорядитися квартирою (будинком), кімнатою (кімнатами) у гуртожитку на свій розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укладати інші угоди, не заборонені законом. Порядок здійснення цих прав власником житла регулюється цивільним законодавством України.

З наведенного, суд прийшов до висновку, що позивачка не була зареєстрована за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, вона не була членом сім»ї наймача відповідно до вимог ст. 5 Закону України № 2482, не приймала участь в приватизації спірної квартири, яка була безкоштовно передана відповідачу, в зв»язку з чим квартира за адресою АДРЕСА_3 не є спільною сумісною власністю відповідно до частини 2 ст. 8 Закону України № 2482.

Законом України «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя»№ 2913 від 11.01.2011 року, статтю 61 Сімейного кодексу України було доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації".

Однак зазначена норма не може бути застосована до спірних правовідносин, як така, що набула чинності після приватизації квартири за адресою АДРЕСА_3, та не має зворотньої сили.

Суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково, та поділити між сторонами квартиру за адресою АДРЕСА_4, як майно придбане сторонами у період шлюбу, визнавши за кожним з них право власності по ? частині.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в розмірі 55 грн.

Керуючись ст.ст.57,60,61,69,70,71 Сімейного кодексу України, ст.ст. 22, 24, 28 Кодексу про шлюб та сім»ю України (1969 року), ст. 16,17 Закону України № 697 –Х11 від 07.02.1991 року «Про власність», ст. 319, 368,369, 372 ЦК України, ст.ст.10,11, 88, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об’єктом права спільною сумісної власності подружжя, виділивши їй в натурі квартиру АДРЕСА_5, вартістю 10000 грн., виділивши відповідачу квартиру АДРЕСА_2, вартістю 10000 грн., стягнувши з відповідача на її користь судові витрати - задовольнити частково.

Поділити спільне сумісне майно, що набуто ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час шлюбу.

Визнати право власності на квартиру АДРЕСА_6 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по ? частині за кожним.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов’язані з оплатою судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення, в сумі 55 грн.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення постановлено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 20 липня 2011 року.

Повний текст рішення складений 25 липня 2011 року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, а в разі складення рішення у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Донецької області через Дебальцевський міський суд.

Суддя Дебальцевського

міського суду ОСОБА_3
Я живу, как положено, а положено у меня на всё!!!
Аватар користувача
VITAminka
 
Повідомлення: 7265
З нами з: 21 травня 2009, 18:38
Дякував (ла): 811 раз.
Подякували: 2560 раз.

Re: Рішення апеляційного суду!!!

Номер повідомлення:#3


Повідомлення VITAminka » 13 жовтня 2011, 21:42

Справа № 2-1886/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2011 р. м.Харків


Московський районний суд м.Харкова у складі головуючого –судді Горбунової Я.М., при секретарі Маріновій О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, третя особа ОСОБА_3, та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання права власності, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 26.08.2010 р. звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, в якому просить розділити майно, що є спільною сумісною власністю, визнавши за позивачем та відповідачем право спільної часткової власності (по ? частці за кожним) на квартиру АДРЕСА_1, стягнути з відповідача на користь позивача ? частину ринкової вартості автомобіля ВАЗ-2104, 1987 року випуску, державний номер НОМЕР_1 в сумі 6000 грн. та судові витрати.

14.12.2010 р. третя особа ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виділення в натурі долі квартири, який в подальшому уточнила, та просить визнати за нею право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, зазначивши, що дана квартира була придбана нею разом із сином за її власні кошти, в зв’язку з чим, вважає, що спірна квартира є спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала, а позовні вимоги ОСОБА_3 не визнала, вважає їх необґрунтованими та недоведеними.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнали, а позовні вимоги ОСОБА_3 визнали в повному обсязі, та пояснили, що квартира купувалася ОСОБА_4 з ОСОБА_3 та ї кошти матері, тому не може бути об’єктом права спільної власності подружжя. Також вважають, що не може включатися до розділу спільного майна подружжя заявлений позивачем автомобіль, так як його не має в наявності, він знищений через його незадовільний технічний стан.

Суд заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши докази, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

З 07.08.1990 позивач знаходилась в шлюбних відносинах з відповідачем. На даний час шлюб між сторонами розірвано.

За час шлюбу сторонами набуто таке майно: на підставі договору купівлі-продажу від 30.01.2001 року придбана двокімнатна ізольована квартира АДРЕСА_1; в 1994 році придбаний автомобіль ВАЗ-2104, 1987 року випуску, державний номер НОМЕР_1.

Відповідно до ст. 22 КпШС України (1969 р.), ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, і кожен з подружжя має рівні права на володіння, користування і розпорядження цим майном.

Згідно ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним контрактом.

Таким чином, за відсутності домовленості між сторонами та шлюбного контракту, який би визначав інший розмір часток дружини та чоловіка, суд приходить до висновку, що як позивачу, так і відповідачу належить ? частка майна, набутого за час шлюбу.

Відповідно до ст.71 СК України майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою. Оскільки придбаний спільно подружжям ОСОБА_1 автомобіль ВАЗ-2104, 1987 року випуску, державний номер НОМЕР_1 є неподільною річчю, його використання як об’єкта спільної часткової власності є неможливим, тому позивач вправі поставити вимоги щодо стягнення вартості ? частки вартості автомобіля.

Між тим, суд вважає недоведеними позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визначення вартості спірного автомобіля. Відповідач не визнає вартість спірного автомобіля, зазначену позивачем, а позивач ніякими доказами не підтвердив заявлену вартість.

Згідно зі ст. ст. 11, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення вартості ? частки вартості автомобіля не підлягають задоволенню через їх недоведеність.

Між тим, підлягають задоволенню вимоги позивача ОСОБА_1. про визнання права власності за нею та відповідачем по ? частці за кожним на квартиру АДРЕСА_2 в порядку розділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.

Доводи та докази, надані позивачем, щодо того, що зазначена квартира є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, відповідачем та третьою особою ОСОБА_3 не спростовані.

Позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на ? частку квартири АДРЕСА_2 не підлягають задоволенню, так як жодного доказу того, що зазначена квартира була придбана ОСОБА_3 разом із своїм сином ОСОБА_2 за власні кошти самої ОСОБА_3 суду не представлено. Доводи ОСОБА_3 про те, що вона продала свою квартиру АДРЕСА_3 за 7200 грн. та за отримані кошти придбала квартиру АДРЕСА_2 доказами не підтверджені.

Заява відповідача ОСОБА_2 про включення до складу спільного майна, що підлягає поділу, квартири АДРЕСА_4, яка належить на праві спільної власності ОСОБА_1 та їх сину ОСОБА_5 в порядку приватизації, та будинку із земельним паєм у с.Любовка Краснокутського району Харківської області, які ОСОБА_1 успадкувала за час перебування у шлюбі з відповідачем, не є обґрунтованою, так як позовних вимог щодо розділу цього майна сторони не заявляли, а відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог.

Крім того, відповідно до ст.57 СК України майно набуте одним з подружжя в порядку спадкування не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю. Майно, набуте в порядку приватизації, відповідно до ч.5 ст. 61 СК України є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, але дія цієї правової норми розповсюджується на правовідносини, що виникли після того як ця правова норма набрала чинності. Як встановлено судом, приватизація спірної квартири мала місце до цього моменту, а саме, у 1994 р., і відповідно до ст.58 Конституції України ця правова норма зворотної дії у часі не має та до спірних правовідносин положення ч.5 ст. 61 СК України не застосовуються.

Суд вважає, що за тих обставин, які встановлені в судовому засіданні, позовні вимоги позивача ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а позовні вимоги ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.

У відповідності зі ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалене рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати пропорційно задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 10,11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд ,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, задовольнити частково.

Розділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнавши за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної часткової власності (по ? частці за кожним) на квартиру АДРЕСА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 205 (двісті п’ять) грн.

В задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання права власності відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через районний суд до апеляційного суду Харківської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.


Суддя - Я.М.Горбунова


http://reyestr.court.gov.ua/Review/16682989

http://reyestr.court.gov.ua/Review/15506928
вот собственно говоря и т.д., аппеляцию нашла только одну - в первом сообщении. все остальніе, которіе нашла за єтот год - местніе суді. все приходят к віводу, что обратной силі не имеет
Я живу, как положено, а положено у меня на всё!!!
Аватар користувача
VITAminka
 
Повідомлення: 7265
З нами з: 21 травня 2009, 18:38
Дякував (ла): 811 раз.
Подякували: 2560 раз.

Re: Рішення апеляційного суду!!!

Номер повідомлення:#4


Повідомлення Rissaline » 22 березня 2012, 09:44

Есть уже Постановление Верховного Суда по этому поводу. Может уже и Минъюст пересмотрит свою позицию, изложенную в свете разъяснений по поводу удостоверения сделок с недвижимостью, приватизированной на одного супруга в браке до вступления в силу ч.5 ст.61 СКУ.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2012 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого
Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Патрюка М.В., Гуменюка В.І., Онопенка В.В., Романюка Я.М., Жайворонок Т.Є., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., -

розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2011 року та рішення апеляційного суду Київської області від 28 липня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, визнання права власності на Ѕ частку земельної ділянки та стягнення грошової компенсації,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з уточненим у подальшому вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 23 серпня 1996 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітнього сина – ОСОБА_3, 1999 року народження. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2007 року шлюб між ними розірвано. У 2005 році, у період шлюбу, відповідно до ст. 121 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) їм безоплатно з державної власності була передана земельна ділянка площею 0, 10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Правовстановлюючі документи на вказану земельну ділянку оформлені на ім’я ОСОБА_1 та знаходяться в нього. На цій земельній ділянці ними було розпочато будівництво жилого будинку, у будівництві якого вона брала участь своїми коштами. Вважаючи, що земельна ділянка набута подружжям у період шлюбу та на ній розпочато будівництво жилого будинку, тому вона є спільним сумісним майном подружжя. Також у період шлюбу вони придбали автомобіль «Toyota Corolla», номерний знак НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на який видано на ім’я ОСОБА_1 Позивачка просила визнати за нею право власності на Ѕ частку вказаних земельної ділянки й автомобіля та стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію вартості Ѕ частки автомобіля.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 травня 2011 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 19 851 грн. грошової компенсації вартості Ѕ частки автомобіля «Toyota Corolla», 1997 року випуску, номерний знак НОМЕР_1. Визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль «Toyota Corolla», 1997 року випуску, номерний знак НОМЕР_1. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 28 липня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі. Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частку земельної ділянки площею 0, 10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 19 851 грн. грошової компенсації вартості Ѕ частки автомобіля «Toyota Corolla», 1997 року випуску, номерний знак НОМЕР_1.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2011 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, зазначене рішення апеляційного суду залишено без змін.

30 листопада 2011 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд судових рішень.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2011 року допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, визнання права власності на Ѕ частку земельної ділянки та стягнення грошової компенсації за заявою ОСОБА_1 про перегляд судових рішень.

Ухвалами судді Верховного Суду України від 26 грудня 2011 року ОСОБА_1 поновлено строк для подання заяви про перегляд судових рішень, відкрито провадження у справі та здійснено підготовчі дії відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 360-1 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У заяві ОСОБА_1 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2011 року та рішення апеляційного суду Київської області від 28 липня 2011 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частку спірної земельної ділянки з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 вересня 2011 року й ухвали Верховного Суду України від 10 вересня 2008 року та від 10 листопада 2010 року.

ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судами касаційних інстанцій в указаних для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заяви, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд судових рішень підлягає задоволенню з таких підстав.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 указує на неоднакове застосування судами касаційних інстанцій норм матеріального права, а саме: ст. 60, ч. 5 ст. 61 Сімейного кодексу України (далі – СК України), ст. ст. 81, 116 ЗК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Так, ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 вересня 2011 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі №2-588/2011 за позовом про поділ майна подружжя та визнання права власності на Ѕ частку земельної ділянки.

Під час ухвалення судових рішень про відмову в позові на підставі ст. 60 СК України, ст. ст. 81, 116 ЗК України в наведеній справі в подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що в 1996 році відповідач, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, отримав спірну земельну ділянку безоплатно в приватну власність на підставі рішення сесії сільської ради, використавши своє право на приватизацію. Спірна земельна ділянка не є спільною сумісною власністю подружжя.

Аналогічних правових висновків дотримано судом касаційної інстанції в ухвалах Верховного Суду України від 10 вересня 2008 року та від 10 листопада 2010 року у справах з подібними правовідносинами.

Суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції про визнання за ОСОБА_2 права власності на Ѕ частку земельної ділянки, як спільного сумісного майна подружжя, за ч. 5 ст. 61 СК України з підстав її приватизації другим з подружжя під час шлюбу.

Отже, наведені правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування (незастосування) судами норм матеріального права (ст. 60, ч. 5 ст. 61 СК України, ст. ст. 81, 116 ЗК України) не є однаковими з висновками, зробленими в указаних для прикладу судових рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховного Суду України, указані норми матеріального права в подібних правовідносинах касаційними судами застосовані неоднаково.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву у разі наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу. Якщо суд установить, що судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 цього Кодексу, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і приймає нове судове рішення, яке має містити висновок про правильне застосування норми матеріального права щодо спірних правовідносин та обґрунтування помилковості висновків суду касаційної інстанції з цього питання.

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування судами касаційних інстанцій щодо спірних правовідносин ст. 60, ч. 5 ст. 61 СК України, ст. ст. 81, 116 ЗК України та з метою їх правильного застосування, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Судами встановлено, що сторони у справі, яка переглядається, 23 серпня 1996 року зареєстрували шлюб, від якого мають малолітнього сина – ОСОБА_3, 1999 року народження. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2007 року шлюб між ними розірвано. Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД №661263, що виданий 22 листопада 2006 року на ім’я ОСОБА_1 на підставі рішення сесії Броварської міської ради від 20 липня 2006 року №59-06-05, відповідачу на праві власності належить земельна ділянка площею 0, 10 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі чч. 1 та 2 ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Так, Законом України від 11 січня 2011 року №2913-VI «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об’єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 8 лютого 2011 року, ст. 61 СК України доповнено ч. 5, якою передбачено, що об’єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Отже, визнаючи спірну земельну ділянку, що одержана ОСОБА_1 у листопаді 2006 року, спільною сумісною власністю подружжя, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, застосував ч. 5 ст. 61 СК України до правовідносин, які виникли до набрання чинності вказаної норми, тобто застосував закон, який не підлягав застосуванню.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до положень ст. ст. 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Ухвалюючи рішення в справі, яка переглядається та відмовляючи у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частку земельної ділянки, суд першої інстанції, ураховуючи встановлені обставини справи та визначені відповідно до них відносини на підставі ст. ст. 81, 116 ЗК України, ст. 60 СК України, дійшов правильних висновків, про те, що одержана громадянином під час шлюбу, у листопаді 2006 року, у власність шляхом приватизації земельна ділянка є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя.

Разом з тим, ухвалюючи судове рішення у справі, яка переглядається, і залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшов помилкового та такого, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, висновку про те, що одержана в листопаді 2006 року відповідачем із земельного фонду спірна земельна ділянка є такою, що набута під час шлюбу, тому є спільною сумісною власністю подружжя.

Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2011 року та рішення апеляційного суду Київської області від 28 липня 2011 року в частині вирішення позовної вимоги про визнання за ОСОБА_2 права власності на Ѕ частку спірної земельної ділянки є незаконними й підлягають скасуванню на підставі п. 1 ст. 355, чч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України з прийняттям у цій частині нового судового рішення про залишення в силі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 травня 2011 року в частині відмови в задоволенні цих позовних вимог .

Керуючись ст. ст. 208, 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2011 року та рішення апеляційного суду Київської області від 28 липня 2011 року задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2011 року та рішення апеляційного суду Київської області від 28 липня 2011 року в частині вирішення позовної вимоги про визнання за ОСОБА_2 права власності на Ѕ частку земельної ділянки площею 0, 10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, скасувати.

Залишити в силі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 травня 2011 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частку земельної ділянки площею 0, 10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.


Головуючий А.Г. Ярема


Судді: Л.І. Григор’єва Л.І. Охрімчук

В.І. Гуменюк М.В. Патрюк Т.Є. Жайворонок Я.М. Романюк Н.П. Лященко Ю.Л. Сенін В.В. Онопенко
Imperare sibi maximum imperium est.
Аватар користувача
Rissaline
 
Повідомлення: 297
З нами з: 09 лютого 2011, 02:41
Дякував (ла): 92 раз.
Подякували: 187 раз.


Повернутись в Обговорення судової практики

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів

  cron