Форум "Юридичний Радник"

10.12.2010р. міськрайонним судом було затверджено мирову угоду, за якою відповідач (юридична особа) погашає позивачу (фізична особа) частково суму боргу передачею (вказано перелік) нерухомого майна в 10-ти денний термін, перебіг якого починається наступного дня після вступу ухвали в законну силу. Залишок боргу (вказано суму) відповідач зобов'язується сплатити до ... (вказано дату). Позивач, керуючись ухвалою суду, переоформив в БТІ право власності на вказане в ухвалі майно, а відповідач зняв його зі свого балансу. але акту приймання-передачі не було оформленно. Залишок боргу відповідач відмовляється повертати позивачу. Чи зобов'язана ДВС прийняти дану ухвалу до провадження? Якщо ні, то чому? І які при цьому наступні дії позивача?

Якщо мирова угода не виконується, дії недобросовісної сторони оскаржуються в судовому порядку, на підставі судового рішення має видаватися наказ, який і буде виконавчим документом.
До 2003 року мирові угоди, затвероджені судом, важалися виконавчим документом. Проте Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 р. № 1255-IV пункт п'ятий статті 3 Закону № 606 було виключено.Тому з моменту набуття чинності цим Законом мирова угода, затверджена судом, перестала вважатися виконавчим документом, а отже, й підлягати примусовому виконанню згідно з положеннями Закону № 606.

За загальним правилом, згідно з п. 2 ст. 3 Закону № 606, ухвала господарського суду є виконавчим документом. Оскільки в ухвалі про затвердження мирової угоди зазначаються умови цієї угоди, то нібито кредитор має право подати до органу виконавчої служби на примусове виконання саму ухвалу про затвердження мирової угоди. Проте, виходячи зі змісту поняття «виконавчий документ», примусовому виконанню органами виконавчої служби підлягають лише ті документи, які містять у своєму змісті вимоги про вчинення певних виконавчих дій. Наприклад, ухвала суду про накладення арешту на кошти боржника в установах банку містить в собі розпорядження державному виконавцю здійснити необхідні виконавчі дії з накладення такого арешту. Натомість ухвала про затвердження мирової угоди за своєю суттю вказує лише на затвердження мирової угоди на певних умовах, а також про припинення провадження у справі. Такі вказівки ухвали не є тими вимогами, які в силу Закону № 606 підлягають примусовому виконанню. Отже, є всі підстави стверджувати, що ухвала про затвердження мирової угоди не є виконавчим документом і не підлягає примусовому виконанню згідно з положеннями Закону № 606. Подання такої ухвали до органу виконавчої служби на виконання фактично означатиме пред'явлення до виконання мирової угоди, затвердженої судом, яка також не підлягає примусовому виконанню в порядку Закону № 606.

Таким чином, для кредитора питання примусового виконання мирової угоди залишається відкритим. Відповідь на нього можна дати, виходячи із змісту Роз'яснень ВАСУ № 02-5/289. (ВАСУ видавав зазначені Роз'яснення ще в той час, коли мирова угода відповідно до Закону № 606 вважалася виконавчим документом, проте його висновки можна застосувати й до чинної редакції Закону № 606).

Так, відповідно до останнього абзацу пп. 3.9.6 Роз'яснень № 02-5/289 у разі ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди наказ про примусове виконання не може бути видано, оскільки провадження у справі господарським судом припинено. Проте заінтересована сторона у цьому разі не позбавлена права звернутися на загальних підставах з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

Отже, кредитор, уклавши з боржником мирову угоду, затверджену судом, і зіткнувшись з небажанням боржника виконувати її умови добровільно, повинен знову звертатися до суду, проте вже з позовом про спонукання до виконання мирової угоди. На підставі позитивного рішення суду в такій справі кредитор отримує наказ господарського суду на його виконання, який, на відміну від самої мирової угоди, визнається виконавчим документом і підлягає примусовому виконанню органом виконавчої служби відповідно до положень Закону № 606.

Таким чином, кредитору перед укладенням з боржником мирової угоди в межах розгляду справи судом слід добре зважити всі обставини, оскільки, зіткнувшись з відмовою боржника від добровільного виконання положень затвердженої судом мирової угоди, кредитор, як наслідок, лише втратить час для примусового стягнення боргів із боржника.