Номер повідомлення:#7
Marysia.
» 01 липня 2009, 18:47
"Галина ГРИЦЕНКО,юрисконсульт Центру аналітичних дослідженьз питань права та безпеки «ЮКОН», м. ХарківТАРИФИ НА ГАЗ ДЛЯ НОТАРІУСА Сайт: WWW.YURRADNIK.COM.UA:Жанна 20.02.2006 Уважаемые коллеги!Известно ли Вам про письмо НКРЭ от 14.02.2005 года за № 05-39-14/704, которым нас, частных нотариусов, заставляют оплачивать за газ, цитирую «у разі використання природного газу споживачем не на комунально-побутові потреби оплата за спожитий газ повинна здійснюватись виходячи із відповідного рівня ціни.» Т. е., исходя из этого, мы, нотариусы, не используем газ для коммунально-бытовых потребностей, а «як суб’єкти господарської діяльності». У нас прокатилась волна проверок и составленных актов, которым обязывают перезаключить договоры. И наши объяснения разбиваются о глухую стену некомпетентных и непрофессиональных чиновников. Может у коллег есть судебные прецеденты? Буду рада диалогу.НАЦІОНАЛЬНА КОМІСІЯ РЕГУЛЮВАННЯ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКИ УКРАЇНИЛ И С Т14.02.2005 № 05-39-14/704ВАТ «Дніпрогаз»Щодо надання роз’ясненьНаціональна комісія регулювання електроенергетики України в межах компетенції розглянула лист ВАТ «Дніпрогаз» від 7 лютого 2005 року № 0466/7/5-4 щодо ціни на газ природний, що споживається приватними нотаріусами, і повідомляє.Відповідно до пункту 14 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинкових територій, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572 «Про механізм впровадження Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», плата за використання газу власниками квартир (будинків) наймачами, орендарями вноситься за затвердженими в установленому порядку тарифами.Згідно з повноваженнями, наданими НКРЕ постановами Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» та від 27 грудня 2001 року № 1729 «Про порядок забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом», Комісія затверджує роздрібні ціни на газ природний, що використовується населенням на комунально-побутові потреби, та граничні рівні цін, що використовується суб’єктами господарської діяльності.Таким чином, за спожитий природний газ, що використовується населенням виключно для задоволення комунально-побутових потреб, оплата здійснюється за цінами, встановленими постановою НКРЕ «Про роздрібні ціни на газ природний, що використовується населенням на комунально-побутові потреби» № 310 від 10 березня 1999 року.До комунально-побутових потреб населення належать використання природного газу газовими приладами та пристроями на опалення (газові котли, конвектори та опалювально-варильні печі), підігрів води та приготування їжі (газові водонагрівачі та газові плити), що забезпечує належний рівень проживання громадянина у житловому приміщенні та ведення домашнього господарства у підсобних приміщеннях.Оплата природного газу, спожитого на будь-які інші потреби споживачів, здійснюється виходячи із граничного рівня ціни встановленого для відповідних категорій споживачів: бюджетні організації та установи промислові споживачі підприємства комунальної теплоенергетики, теплові електростанції, електроцентралі та котельні суб’єктів господарювання, в тому числі блочні (модульні) котельні.Наявність прибутку від здійснення своєї діяльності (господарської, підприємницької, професійної тощо) споживачем не є визначальним фактором для застосування ціни на природний газ.Таким чином, в незалежності від відношення до тієї чи іншої галузі економіки, сфери діяльності та місця провадження діяльності, у разі використання природного газу споживачем не на комунально-побутові потреби оплата за спожитий природний газ повинна здійснюватись виходячи із відповідного граничного рівня ціни.Член Комісії Ю. АндрійчукЗважаючи на те, що Національна комісія регулювання електроенергетики (надалі – НКРЕ) не вперше наводить подібні міркування стосовно того, за яким тарифом приватні нотаріуси мають сплачувати за користування природним газом та електроенергією, слід більш детально визначитись із: 1) законодавчою обґрунтованістю цих міркувань та 2) їх юридичною силою.Відповісти на друге питання значно легше, тому почнемо з нього. НКРЕ України була утворена за Указом Президента України «Про Національну комісію з питань регулювання електроенергетики» № 738 від 08.12.1994 р. Відповідно до п. 1 Указу Президента України «Питання Національної комісії регулювання електроенергетики України» НКРЕ України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, підконтрольним і підзвітним Президентові України. Вона здійснює свої повноваження безпосередньо та через підпорядковані їй територіальні органи. Згідно з п. 8 Додатку до постанови Кабінету Міністрів України № 1548 від 25.12.1996 р. «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» НКРЕ регулює тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових потреб, єдині тарифи на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім тарифів на електричну енергію, що відпускається на побутові потреби населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення, та встановлює: #8722 граничний рівень оптових цін підприємств на газ природний, що використовується для потреб населення та бюджетних організацій#8722 роздрібні ціни на газ природний, що використовується для потреб населення#8722 тарифи на транспортування магістральними трубопроводами газу природного, нафти, нафтопродуктів, аміаку та етиленових речовин, що поставляються споживачам України#8722 тарифи на зберігання природного газу#8722 тарифи на транспортування газу природного розподільними мережами та поставку газу природного#8722 за погодженням з Мінекономіки граничний рівень оптової ціни на газ природний для підприємств комунальної теплоенергетики, теплових електростанцій, електроцентралей та котелень суб’єктів господарювання (далі – підприємства), в тому числі блочних (модульних) котелень (в обсягах, що використовуються на виробництво теплової енергії для населення, бюджетних установ, за умови ведення цими підприємствами окремого приладового та бухгалтерського обліку тепла і гарячої води для зазначених споживачів). Додамо, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 244 від 02.03.2006 р. «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1729» НКРЕ встановлює за погодженням з Міністерством економіки ціни на природний газ, що поставляється для всіх категорій споживачів, не вище встановленого Кабінетом Міністрів України граничного рівня.Відповідно до підпунктів 15, 16 п. 4 Положення про НКРЕ України, затвердженого Указом Президента України № 213/95 від 14.03.1995 р., НКРЕ захищає в межах своїх повноважень інтереси споживачів у питаннях, що стосуються цін на електроенергію, газ, нафту та нафтопродукти, а також надійності їх постачання та якості послуг з боку постачальних організацій. Крім того, вона формує в межах своєї компетенції державну політику щодо встановлення цін на електроенергію, газ, нафту та нафтопродукти, тарифів на їх транспортування, зберігання, постачання та розподіл, а також транспортування трубопроводами інших речовин. Відповідно до пункту 13 того ж Положення НКРЕ в межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства приймає рішення у вигляді постанов і розпоряджень. Рішення Комісії, прийняті в межах її повноважень, є обов’язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності, які здійснюють діяльність на оптовому ринку електроенергії, ринках газу, нафти та нафтопродуктів. Рішення Комісії можуть бути оскаржені у встановленому законодавством порядку.Оскільки листи не перераховані серед форм, у яких можуть прийматися рішення НКРЕ, вони не є обов’язковими для виконання перерахованими суб’єктами. Таке твердження знайшло своє підтвердження навіть у одному з листів самої НКРЕ, а саме: як зауважило Міністерство юстиції, листи не є нормативно-правовими актами, вони носять роз’яснювальний, інформаційний характер і не повинні містити нових правових норм (абз. 3 Листа НКРЕ від 03.02.2006 р. № 05-39-14/551 «Щодо відкликання листа»).Незважаючи на таке формулювання, Комісія часто не дотримується задекларованих принципів, особливо стосовно встановлення «нових правових норм». В обґрунтування цього твердження та у відповідь на перше питання наводимо такі аргументи.Фахівці НКРЕ у коментованому листі зазначають, що оплата за використання природного газу за цінами, встановленими постановою НКРЕ «Про роздрібні ціни на газ природний, що використовується населенням на комунально-побутові потреби» № 310 від 10.03.1999 р., здійснюється у тому разі, якщо природний газ використовується виключно для задоволення цих потреб. У разі використання природного газу на будь-які інші потреби оплата здійснюється, виходячи з граничного рівня ціни, встановленого для відповідних категорій споживачів. Виходячи з названих аргументів, видається, що при визначенні ціни газу для приватних нотаріусів слід: – спочатку з’ясувати, які категорії споживачів газу існують – потім визначитись із поняттям «комунально-побутові потреби населення», тобто чи входять нотаріуси до цієї категорії. 1. На жаль, законодавство України не містить чіткої позиції з цих питань. Так, НКРЕ визначає категорії споживачів наступним чином: у листі № 05-39-14/164 від 19.01.2004 р. це населення, бюджетні установи та організації, підприємства комунальної теплоенергетики, промислові споживачі та інші суб’єкти господарської діяльності, а в листі № 05-39-14/704 від 14.02.2005 р. – населення, бюджетні організації та установи промислові споживачі підприємства комунальної теплоенергетики, теплові електростанції, електроцентралі та котельні суб’єктів господарювання , в тому числі блочні (модульні) котельні. Як бачимо, у першому листі названа ще й така категорія, як «промислові споживачі та інші суб’єкти господарської діяльності». Для порівняння звернімося до постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 р. «Про забезпечення споживачів природним газом». Відповідно до п. 2 вказаної постанови залежно від джерел задоволення потреби у природному газі можна виділити наступні категорії споживачів:1 – населення2 – установи та організації, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів, підприємства комунальної теплоенергетики, теплові електростанції, електроцентралі та котельні промислових підприємств (в обсягах, що використовуються на виробництво електричної енергії, а також теплової енергії для населення, бюджетних установ та організацій, за умови ведення цими підприємствами окремого бухгалтерського обліку виробництва тепла і гарячої води для зазначених споживачів із забезпеченням засобами приладового обліку)3 – дочірня компанія «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз», суб’єкти господарювання, що мають ліцензію на провадження господарської діяльності з розподілу природного і нафтового газу, для забезпечення технологічних та інших виробничих потреб4 – газодобувні підприємства (відповідно до затвердженого Міністерством палива та енергетики переліку) для забезпечення власних технологічних потреб5 – промислові споживачі та інші суб’єкти господарської діяльності .Відповідно до Наказу НАК «Нафтогаз України» від 31.03.2005 р. № 168 «Про затвердження прейскуранта цін на природний газ» залежно від врахування/неврахування у ціні на природний газ тарифів на його транспортування і постачання:a) із урахуванням вказаних тарифів: – населення – бюджетні установи та організації – підприємства комунальної теплоенергетики, теплові електростанції, електроцентралі та котельні промислових підприємств (в обсягах, що використовується на виробництво теплової енергії для населення, бюджетних установ). Їх різновидом є вказані особи (в обсягах, що використовується на виробництво теплової енергії для населення, бюджетних установ, що отримують природний газ безпосередньо з «прямих труб»)б) без урахування вказаних тарифів: – промислові споживачі та інші суб’єкти господарської діяльності – дочірня компанія «Укртрансгаз» на виробничо-технологічні потреби – ВАТ з газопостачання та газифікації на нормовані втрати природного газу – дочірня компанія «Укртрансгаз» на власні потреби об’єктів, що знаходяться на її балансі, та для АГНСК – ВАТ з газопостачання та газифікації на нормовані втрати природного газу та для АГНСК – дочірня компанія «Газ України» на власні потреби об’єктів, що знаходяться на її балансі.Оскільки сенсом віднесення приватних нотаріусів до тієї чи іншої категорії споживачів природного газу є визначення розміру оплати за його споживання, більш важливою для цих цілей є друга з наведених класифікацій . Однак, віднесення приватних нотаріусів до тієї чи іншої категорії залежить ще й від визначення поняття «комунально-побутові потреби», тобто чи можна їх включити до категорії «населення», яке сплачує за газ за тарифами, встановленими постановою НКРЕ від 10.03.1999 р. № 310 «Про роздрібні ціни на газ природний, що використовується населенням на комунально-побутові потреби».2. Фахівці НКРЕ вважають, що приватні нотаріуси не входять у категорію «населення», бо, споживаючи природний газ, задовольняють не «комунально-побутові потреби». А звідси – приватні нотаріуси входять до категорії «промислові споживачі та інші суб’єкти господарської діяльності/господарювання», тобто мають сплачувати за газ за тарифами, встановленими для цих суб’єктів. Незважаючи на своєрідність такої логіки для повної впевненості у її правильності слід з’ясувати, що ж с#225ме розуміється під «комунально-побутовими потребами» та як їх можна відрізнити від інших потреб населення. У цьому на допомогу приходить НКРЕ, яка у листі від 14.02.2005 р. № 05-39-14/704 дає визначення цього поняття, проте без посилань на нормативно-правові акти (оскільки законодавчого визначення дійсно не існує): до комунально-побутових потреб населення належать використання природного газу газовими приладами та пристроями на 1) опалення (газові котли, конвектори та опалювально-варильні печі), 2) підігрів води та 3) приготування їжі (газові водонагрівачі та газові плити), що 4) забезпечує належний рівень проживання громадянина у житловому приміщенні та 5) ведення домашнього господарства у підсобних приміщеннях. У зв’язку із вказаними ознаками постає необхідність порівняти це поняття із поняттями «житлово-комунальні» та «комунальні послуги». Саме ці поняття найчастіше вживаються у нормативно-правових актах, у той час як поняття «комунально-побутові потреби» вживається лише в актах НКРЕ, Міністерства економіки, Міністерства палива і енергетики або НАК «Нафтогаз України» стосовно природного газу. Така вузька сфера застосування цього терміна за логікою мала б стимулювати законодавця до чіткого визначення цього поняття, проте воно відсутнє.Відповідно до п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08.10.1992 р. «Про механізм впровадження Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власник та наймач (орендар) квартири зобов’язаний серед іншого також укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг, пожежної і газової безпеки, санітарних норм і правил. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875 від 24.06.2004 р. житлово-комунальні послуги – це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Комунальні послуги – результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо-та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Отже, поняття «житлово-комунальні послуги» є більш широким, аніж «комунальні послуги», і включає до свого обсягу не тільки комунальні, а й інші послуги, що забезпечують умови проживання та перебування у жилих та нежилих приміщеннях. У той же час поняттям «комунальні послуги» охоплюється газопостачання, яке відповідно може надаватися не тільки у жилих, а й у нежилих приміщеннях. Тоді чи буде споживання газу у нежилих приміщеннях задовольняти «побутові потреби»? Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Правил побутового обслуговування населення» № 974 від 04.06.1999 р. побутовою послугою є вид діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язаної із задоволенням конкретної побутової потреби індивідуального замовника. Поняття «побутової потреби» стає більш зрозумілим у ч. 2 ст. 31 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23.03.1996 р. № 98/96-ВР, де під побутовою послугою розуміється діяльність, пов’язана з наданням платних послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків, включаючи кредитні картки. Таким чином, побутові потреби є особистими, однак за логікою останні ними не обмежуються. На жаль, цей висновок не дає можливості з’ясувати сутності комунально-побутових/побутових потреб у газопостачанні, а тому слід урахувати наступне. Відповідно до пп. 1.1, 1.2 Типового договору про надання послуг газопостачання, затвердженого постановою НКРЕ № 1 від 04.01.2000 р. із змінами, внесеними постановою НКРЕ № 783 від 07.09.2005 р., Виконавець (газопостачальне підприємство) зобов’язується безперервно надавати Споживачеві – наймачеві (орендарю, власнику) квартири (приватного будинку) та членам його сім’ї, іншим особам, які зареєстровані в житловому приміщенні (квартира, комунальна квартира, приватний будинок), послуги з постачання природного або скрапленого газу від групових резервуарних установок для побутового споживання з гарантованим рівнем надійності, безпеки, якості та тиску, а Споживач зобов’язується своєчасно здійснювати оплату за спожитий природний або скраплений газ і користування послугами за встановленими згідно із законодавством цінами в термін і на умовах, передбачених цим договором. Відповідно до положень договору він укладається між газопостачальним підприємством та споживачем . У цьому договорі неодноразово (п.п. 1.4, 4.5, 5.2.5) посилаються на «види споживання газу за постановою Кабінету Міністрів України № 619 від 08.06.1999 р.». Оскільки такої постанови не існує, будемо виходити з того, що малася на увазі постанова Кабінету Міністрів України № 619 від 08.06.1996 р. «Про затвердження норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників». Так, нею встановлюються такі види споживання природного газу: плита газова за наявності централізованого гарячого водопостачання плита газова у разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача плита газова та водонагрівач опалювально-варильна піч (кухонне вогнище) – на приготування їжі, підігрів води та інші побутові потреби індивідуальне опалення в будинках не вище двох поверхів, крім будинків, де встановлено опалювально-варильну піч (кухонне вогнище) приготування кормів та підігрівання води домашній худобі. Як бачимо, вказані види споживання природного газу увійшли до визначення терміна «комунально-побутові потреби», дане НКРЕ у листі від 14.02.2005 р. № 05-39-14/704. Видається, що таке визначення комунально-побутових потреб є найбільш прийнятним, оскільки ним встановлюється перелік тих видів споживання, які зазвичай здійснюються населенням у побуті. Згідно з п. 14 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08.10.1992 р. «Про механізм впровадження Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», плата за використання газу власниками квартир (будинків), наймачами вноситься за затвердженими в установленому порядку цінами, тобто за цінами, встановленими постановою НКРЕ від 10.03.1999 р. № 310. Тому приватні нотаріуси, які виконують нотаріальні дії у житлових приміщеннях , мають сплачувати за газ за тарифами вказаної постанови НКРЕ, тобто за тарифами, встановленими для населення. Проте НКРЕ, висловлюючи аналогічну позицію, виходить з того, що населення використовує природний газ для задоволення тільки комунально-побутових потреб, і «розподіляє» споживачів на тих, що задовольняють потреби в природному газі в житлових та нежитлових приміщеннях . Однак, при цьому постає питання про перевищення НКРЕ своїх владних повноважень, зокрема: – НКРЕ в постанові № 310 від 10.03.1999 р. «Про роздрібні ціни на газ природний, що використовується населенням для комунально-побутових потреб», постанові № 1 від 04.01.2000 р. «Про затвердження Типового договору про надання послуг з газопостачання», не кажучи вже про численні листи, які вже згадувались, встановлює такий додатковий критерій як «комунально-побутові потреби», у той час як Кабінет Міністрів наділив НКРЕ повноваженнями щодо встановлення роздрібних цін для населення (без зазначення його конкретних потреб) – згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 2246 від 09.12.1999 р. «Про затвердження Правил надання населенню послуг з газопостачання» об’єктом споживача є територіально відокремлена газифікована споруда (житловий будинок, квартира, майстерня тощо ), що належить споживачеві на правах власності або користування, проте НКРЕ в Типовому договорі, затвердженому постановою НКРЕ № 1 від 04.01.2000 р. визнає таким об’єктом лише житлове і підсобне приміщення (куди поділося нежитлове приміщення – та ж майстерня, наприклад?). #9632"
Никогда не говори "никогда"!