Номер повідомлення:#35
Den (original)
» 19 вересня 2007, 00:03
"Підтримую dreddПродовжуючи полеміку на тему „недійсності (оспорюваності)„ правочину щодо відчуження (іпотеки) нерухомого майна, який посвідчено за місцем проживання фізичної особи—сторони такого правочину, яке є відмінним від місцезнаходження майна, що є предметом цього договору, слід більш уважно проаналізувати зміст ч. 3 ст. 215 ЦК, в якій буквально сказано наступне: „Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).”Звідси випливає, що підставою для того, щоб такий правочин став оспорюваний, є наявність у ЗАКОНІ підстав, які вказують на його недійсність.При цьому слід мати на увазі, що окрім ст. 215 ЦК, в якій законодавець в поняття „недійсний” об’єднує і нікчемний і оспорюваний правочини, надалі статті кодексу дефініцію „нікчемний” застосовує до нікчемного, а дефініцію „недійсний” до оспорюваного правочину. Про це свідчить аналіз норм ЦК, зокрема: — щодо нікчемності правочину: ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 121, ч. 2 ст. 126, ч 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 2 ст. 221, ч. 1 ст. 224, ч. 1 ст. 226, ч. 2 ст. 228, ч. 3 ст. 247, ч. 1 ст. 249, ч. 4 ст. 258, ч. 2 ст. 547, ч. 3 ст. 586, ч. 3 ст. 614, ч. 6 ст. 633, ч. 2 ст. 661 ЦК тощо.— щодо недійсності правочину: ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225, ч. 1 ст. 227, ч. 1 ст. 229, ч. 1 ст. 230, ч. 1 ст. 231, ч. 1 ст. 232, ч. 1 ст. 233, ч. 2 ст. 234, ч. 4 ст. 369, ч. 3 ст. 668, ч. 3 ст. 882, ст. 998 ЦК тощо.Як свідчить приведене вище, щодо договору відчуження (іпотеки) нерухомого майна, вчиненого не за місцезнаходженням нерухомого майна чи місцезнаходженням сторони правочину—юридичної особи ЗАКОН НЕ ВСТАНОВЛЮЄ ПІДСТАВ ДЛЯ ВИЗНАННЯ ЙОГО НЕДІЙСНИМ! "