Номер повідомлення:#35
Per se
» 12 квітня 2011, 13:14
[B] Из пояснювальной записки[/B][QUOTE]Крім того, необхідним є внесення змін до Цивільного кодексу України (ст. 244, ч.2 ст. 249). При коригуванні норм щодо представництва слід одночасно виправити помічені недоліки та помилки, інакше вони заважатимуть і новому інструменту, що запроваджується. Такою помилкою є уявлення про те, що представництво може ґрунтуватися на договорі. Це не тільки суперечить теорії представництва (за якою правомочність добровільного представництва по відношенню до третіх осіб породжується виключно одностороннім волевиявленням довірителя (яке ним же може бути скасовано в односторонньому порядку), а з договору доручення випливають лише обов’язок довірителя видати довіреність та обов’язок повіреного використовувати надані повноваження), а й негативно впливає на практику. [B]Так, загальнопоширеним став звичай, за яким нотаріуси при посвідченні довіреностей включають до них твердження, ніби довіреність ґрунтується на усному договорі, хоча жодного підтвердження цьому, звичайно, не мають. [U]Це підриває довіру до посвідчених нотаріально актів.[/U] [/B]Більше того, при вирішенні судових спорів виникає питання щодо дійсності довіреності, а відтак і дійсності договорів, укладених представником, якщо немає доказів укладення договору, на якому нібито має [qoute]ґрунтуватися[qoute] довіреність. Це навіть спонукало Вищий господарський суд України у п.22 Інформаційного листа [qoute]Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України[qoute] від 07.04.2008 р. N 01-8/211 роз’яснити, що [qoute]довіреність є чинною незалежно від того, чи ґрунтується вона на договорі, акті органу юридичної особи, чи не ґрунтується[qoute], а також що [qoute]повноваження представника можуть бути підтверджені в договорі, укладеному представником і довірителем у письмовій формі, якщо договір в цій частині відповідає вимогам частин другої, третьої статті 247, частин першої, другої статті 245, статті 246 ЦК України[qoute] (тобто що в одному правочині як документі можуть бути об’єднані різні правочини, зокрема двосторонній договір доручення та одностороння довіреність, якщо вона відповідає вимогам, встановленим ЦКУ до довіреностей). Звичайно, листом ВГСУ проблема до кінця вирішена бути не може, необхідні законодавчі зміни, зокрема і до ч.3 ст. 237 та ч.3 ст. 243 Цивільного кодексу України. При цьому враховано і те, що довіреність може бути і усним уповноваженням, що випливає з ч.1 ст. 245 ЦКУ та досить часто зустрічається у побутових відносинах фізичних осіб між собою та навіть з юридичними особами, і те, що ч.3 ст. 237 ЦКУ містить невичерпний перелік підстав, тому у переліку слід прямо зазначити лише ті підстави, які надалі конкретизуються у ЦКУ (тобто виникнення представництва з закону та довіреності). Зазначені зміни є необхідними для забезпечення нормального функціонування інституту оприлюднення довіреностей, бо інакше він зіткнеться з проблемами, описаними вище.[/QUOTE]