Рішення Третейського суду

[Notar27]

Підкажіть, будь ласка, чи може бути Рішення Третейського суду правовстановлюючим документом для відчуження?

[Бедуин]

Ні, якщо рішення приймалось після березня 2009 року.
Стаття 6. Підвідомчість справ третейським судам
Третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком:
1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів;
2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб;
3) справ, пов'язаних з державною таємницею;
4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів);
5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;
6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство; { Пункт 6 частини першої статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1076-VI ( 1076-17 ) від 05.03.2009 }
7) справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; { Частину першу статті 6 доповнено пунктом згідно із Законом N 1076-VI ( 1076-17 ) від 05.03.2009 }
8) справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення; { Частину першу статті 6 доповнено пунктом згідно із Законом N 1076-VI ( 1076-17 ) від 05.03.2009 }
9) справ у спорах, що виникають з трудових відносин; { Частину першу статті 6 доповнено пунктом згідно із Законом N 1076-VI ( 1076-17 ) від 05.03.2009 }
10) справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств; { Частину першу статті 6 доповнено пунктом згідно із Законом N 1076-VI ( 1076-17 ) від 05.03.2009 }
11) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України;
12) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України;
13) справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень; { Частину першу статті 6 доповнено пунктом 13 згідно із Законом N 1076-VI ( 1076-17 ) від 05.03.2009 }
14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). { Частину першу статті 6 доповнено пунктом 14 згідно із Законом N 2983-VI ( 2983-17 ) від 03.02.2011 }

[katya]

Бедуин, я буду более категорична, и напишу нет, не в коем случае, никогда не возьму такое решение, как правоустанавливающий! не могли они рассматривать имущественные споры и до 2009 года, а значит решение не законное априори

[Бедуин]

Бедуин, я буду более категорична, и напишу нет, не в коем случае, никогда не возьму такое решение, как правоустанавливающий! не могли они рассматривать имущественные споры и до 2009 года, а значит решение не законное априори

я теж ніколи не візьму рішення третейского суду в якості правовстановлювального документу!
Але все ж таки, до 2009 року прямої заборони розгляду щодо розгляду справ щодо нерухомості те ж нема.

[Бедуин]

Можливо комусь знадобиться.

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
Н А К А З
26.05.2009 N 914/5
Про затвердження Методичних рекомендацій щодо державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна на підставі рішень судів


V. Деякі аспекти щодо державної реєстрації прав власності на нерухоме майно на підставі рішень третейських судів

1.Законом України "Про третейські суди" передбачено, що будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом, юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду.
В контексті розгляду цього питання, третейський суд - це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин (абзац другий частини першої статті 2 вказаного Закону).

Звертаємо увагу, що 5 березня 2009 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 1076-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів" (набрав чинності 31 березня 2009 року) (далі - Закон), яким внесено зміни та доповнення до Господарського процесуального кодексу України, Закону України "Про виконавче провадження" та Закону України "Про третейські суди".

2.Так, Законом внесено зміни та доповнення, зокрема до статті 6 Закону України "Про третейські суди" , яка встановлює підвідомчість справ третейським судам.
Третейські суди в порядку, передбаченому Законом України "Про третейські суди", можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема:

•
◦справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство (пункт 6);
◦справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки (пункт 7);
◦справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 8);
◦справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 13).
Наведені норми чітко визначають підвідомчість справ третейським судам і виокремлюють винятки (справи), що не можуть бути передані на розгляд третейського суду.

3.Відповідно до частини першої статті 50 Закону України "Про третейські суди" сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов'язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень.
Сторони третейського розгляду - це позивач та відповідач. Позивачами є фізичні та юридичні особи, що пред'явили позов про захист своїх порушених чи оспорюваних прав або охоронюваних законом інтересів. Відповідачами є фізичні та юридичні особи, яким пред'явлено позовні вимоги (абзац сьомий частини другої статті 2 зазначеного Закону).

Згідно з пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону не підлягають примусовому виконанню рішення третейських судів, прийняті до набрання чинності Законом і не виконані на день набрання чинності Законом, у справах, які відповідно до Закону не підвідомчі третейським судам.

Відповідно до пункту 7 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 2 квітня 2009 року № 01-08/194 "Про Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів" після 31 березня 2009 року господарські суди не повинні видавати накази на виконання рішень третейських судів у розглянутих останніми справах, які зазначено в пунктах 1 - 13 статті 6 Закону України "Про третейські суди", в тому числі в тих випадках, коли на час розгляду таких справ вони були підвідомчі третейським судам.

Отже, після 31 березня 2009 року не підлягають виконанню рішення третейських судів, прийняті до набрання чинності Законом і не виконані на день набрання чинності Законом, у справах, які відповідно до Закону не підвідомчі третейським судам.

Враховуючи викладене, зазначаємо, що рішення третейських судів у справах, які відповідно до Закону не підвідомчі третейським судам, у тому числі у спорах щодо нерухомого майна, прийняті до набрання чинності Законом і не виконані до 31 березня 2009 року (зокрема не здійснено державної реєстрації прав власності на нерухоме майно), не є підставою для проведення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.

[Бедуин]

Все ж таки, виходячи з цього до 31 березня 2009 року рішення третейських судів могли бути виконані, тобто право власності на нерухоме майно могло бути зареєстроване. Тому рішення, третейских судів в справах щодо нерухомого майна, які були виконані до 31 березня (тобто право власності на нерухоме майно зареєстроване) можуть бути правовстановлюючими документами на нерухоме майно.
ну, я, наприклад, правових підстав відмовити в посвідченні договору на підставі такого рішення не бачу....

[Per se]

Бедуин , это все так .. но не так..
Я бы нашла повод не принять такое решение, я даже копии с них не удостоверяю((

[Бедуин]

Бедуин , это все так .. но не так..
Я бы нашла повод не принять такое решение, я даже копии с них не удостоверяю((

ну привід завжди можна знайти!!! Але якщо треба буде писати постанову про відмову, все ж таки треба грамотно підходити і знайти законні підстави для відмови(але треба дуже уважно читати рішення).
Хоча, якщо рішення виконано, зареєстроване в БТІ, то що тоді написати можна в постанові???

я ось ще одне роз"яснення МЮ в своїй "колекції" знайша.
Може комусь і стане в нагоді.



Держреєстрація прав власності на нерухоме майно на підставі рішення третейського суду може здійснюватися лише за наявності виконавчого документу від компетентного суду – роз‘яснення Мін‘юсту

Сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов’язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень.

У свою чергу, виконання рішення третейського суду, якщо воно потребує вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими особами, здійснюється за умови видачі компетентним судом виконавчого документа.

Про це йдеться у роз‘ясненні Міністерства юстиції щодо розгляду третейськими судами справ, пов’язаних з визнанням договорів дійсними та/або визнанням права власності на нерухоме майно.

У роз’ясненні, зокрема, зазначається:

Закон України “Про третейські суди” (далі – Закон) регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні та встановлює вимоги щодо третейського розгляду справ з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб.

За Законом юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав (стаття 5 Закону).

Згідно статті 6 Закону третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство, а також інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції.

Наведені норми досить чітко визначають підвідомчість справ третейським судам і виокремлюють винятки.

Відповідно до статей 234, 235 Цивільного процесуального кодексу України справи окремого провадження, до яких, зокрема відносяться справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не можуть бути передані на розгляд третейського суду.

Окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. В порядку окремого провадження відповідно до глави 6 розділу IV цього Кодексу суд, серед іншого, розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. В судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Аналіз рішень, прийнятих третейськими судами по справах, пов’язаних з визнанням договорів дійсними та/або визнанням права власності на нерухоме майно, свідчить, що при розгляді цих так званих “спорів” насправді мова йде про встановлення юридичних фактів.

Звернення сторін до третейського суду по цій категорії справ нерідко відбувається з метою “маскування” небажання сторін сплачувати державне мито за нотаріальне посвідчення правочину. Такі рішення приймаються за результатами прискореного розгляду справи у триденний строк від укладення договору до визнання його дійсним.

Звернення до третейських судів по таким справам та небажання укладати договори відчуження нерухомого майна в установленому законом порядку може бути пов’язано також з наявністю проблем щодо правового режиму майна, оскільки, як правило, третейським судом не перевіряється відсутність або наявність заборони на відчуження чи арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна; відсутність або наявність податкової застави за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна; обтяження майна іпотекою за даними Державного реєстру іпотек. При визнанні договорів дійсними третейські суди не з’ясовують, чи належить майно на праві спільної сумісної власності подружжю і, відповідно, чи є нотаріально посвідчена згода одного з подружжя на відчуження такого майна (оскільки правовстановлювальний документ може бути оформлено лише на одного з подружжя), не перевіряється і те, чи враховані інтереси дітей, які проживають в квартирі (будинку) .

З урахуванням наведеного, необхідно дотримуватися встановленої законом вимоги щодо обов’язкового нотаріального посвідчення договорів відчуження нерухомого майна, оскільки нотаріус при посвідченні таких договорів перевіряє їх відповідність вимогам закону, що унеможливлює ризик визнання договору недійсним.

Варто зауважити, що купуючи квартиру з порушенням процедури нотаріального посвідчення, разом з цією квартирою ви автоматично отримує можливість втратити і цю квартиру, і заплачені за неї гроші. Оскільки, не дивлячись на визнання третейським судом договору дійсним, згодом може з’ясуватися, що це майно перебуває під арештом, або є спільною власністю подружжя і відчужено одним з подружжя без згоди іншого, або компетентним судом вже розглядається справа про визнання договору, за яким відбувся перехід права власності до продавця, недійсним, про що зі зрозумілих причин продавець покупця не повідомить.

Слід зважити також на те, що з позовом про визнання вказаного договору недійсним до компетентного суду можуть звернутися як сторона по цій справі так і треті особи, права яких були порушені в результаті укладення таких договорів.

Тому, з метою захисту гарантованих Конституцією України прав особи на нерухоме майно, рекомендуємо утриматись від звернення до третейських судів із так званими “спорами” про визнання договорів дійсними та визнання прав власності на нерухоме майно. В разі ж виникнення таких спорів, радимо вам звертатись до судів, які утворені відповідно до розділу VIII Конституції України, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, та рішення яких є обов’язковими до виконання на всій території України.

Крім того, звертаємо вашу увагу, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (стаття 125 Конституції України та стаття 18 Закону України “Про судоустрій України”), а тому вони не здійснюють правосуддя, а їх рішення не є актами правосуддя.

Згідно з положеннями частини п’ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. В свою чергу, відповідно до Закону третейські суди приймають рішення тільки від свого імені (стаття 46), і саме ці рішення, ухвалені в межах чинного законодавства, є обов’язковими лише для сторін спорів (пункт 5 статті 4).

Сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов’язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень (стаття 50 Закону).

У свою чергу, виконання рішення третейського суду, якщо воно потребує вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими особами, здійснюється за умови видачі компетентним судом виконавчого документа (частина третя статті 55 Закону).

Тому, для здійснення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно на підставі рішення третейського суду, до бюро технічної інвентаризації має надаватися виконавчий документ, виданий компетентним судом.

[Бедуин]

До купи ще одне роз"яснення МЮ

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
Р О З' Я С Н Е Н Н Я
22.06.2007 N 19-32/30
Начальнику
Головного управління юстиції
Міністерства юстиції України
в Автономній Республіці Крим
Начальникам головних
управлінь юстиції в
областях,
містах Києві та Севастополі
Копія: Всеукраїнській асоціації
фахівців з питань реєстрації
прав на нерухомість та
технічної інвентаризації
нерухомості
04214, м. Київ, а/с 59
Міністерство юстиції у зв'язку з численними зверненнями щодо
надання роз'яснення стосовно рішень судів, на підставі яких
проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна,
просить довести до відома нотаріусів та бюро технічної
інвентаризації наступну інформацію.
Рішення судів про визнання права власності на об'єкти
нерухомого майна, про встановлення факту права власності на
об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого
майна до комунальної власності є правовстановлювальними
документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав
власності на об'єкти нерухомого майна (пункт 10 додатка 1 до
пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації
прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом
Міністерства юстиції від 7 лютого 2002 року N 7/5 ( z0157-02 ),
зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за
N 157/6445).
В контексті розгляду цього питання, слід визначити, що судове
рішення - це вирок, рішення, постанова, ухвала, що ухвалені
(постановлені) судами у кримінальних, цивільних, господарських
справах, у справах адміністративної юрисдикції та у справах про
адміністративні правопорушення, а також судовий наказ, виданий в
порядку наказного провадження у цивільних справах (пункт 2 Порядку
ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2006 року
N 740 ( 740-2006-п ).
Конституцією України ( 254к/96-ВР ) встановлено, що судові
рішення, які набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів
державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств,
установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і
підлягають виконанню на всій території України, а у випадках,
встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких
надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав
власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства
юстиції від 7 лютого 2002 року N 7/5 ( z0157-02 ), зареєстрованим
в Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за N 157/6445,
встановлено, що забороняється тлумачення прав реєстратором
відомостей про заявлені права власності (пункт 3.5). Так,
реєстрація прав на нерухоме майно має здійснюватися у
відповідності до резолютивної частини рішення суду.
1. Стосовно реєстрації прав власності на нерухоме майно на
підставі рішень судів, які ухвалені (постановлені) судами у
цивільних справах.
1.1. Згідно зі статтею 208 Цивільного процесуального кодексу
України ( 1618-15 ) (далі - ЦПК) судові рішення викладаються у
двох формах:
1) ухвали;
2) рішення.
Питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції,
клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про
відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або
закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду у
випадках, встановлених цим Кодексом ( 1618-15 ), вирішуються
судом шляхом постановлення ухвал.
Судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду.
Таким чином, ухвали постановлені судами першої інстанції,
вирішують лише процесуальні питання і не є правовстановлювальними
документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав
власності на об'єкти нерухомого майна.
У свою чергу, при вирішенні справи по суті суди ухвалюють
рішення, і у випадку, якщо ухвалено рішення про визнання прав
власності на нерухоме майно, то таке рішення є
правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться
реєстрація прав власності.
1.2. ЦПК ( 1618-15 ) передбачена можливість апеляційного
оскарження рішення суду першої інстанції.
Так, апеляційний суд ухвалює рішення та постановляє ухвалу
(стаття 313). Згідно зі статтею 314 ЦПК ( 1618-15 ), розглянувши
справу, апеляційний суд постановляє ухвалу у випадках:
- відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду без
змін (в такому випадку, якщо судом першої інстанції ухвалено
рішення про визнання права власності на нерухоме майно, то таке
рішення є правовстановлювальним документом, на підставі якого
проводиться реєстрація прав власності на нерухоме майно);
- скасування рішення з направленням справи на новий розгляд
(в такому випадку рішення суду першої інстанції, ухвала
апеляційного суду не є правовстановлювальними документами, на
підставі яких проводиться реєстрація прав власності);
- скасування рішення суду із закриттям провадження у справі
або залишенням заяви без розгляду (у таких випадках рішення суду
першої інстанції, ухвала апеляційного суду не є
правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться
реєстрація прав власності).
Апеляційний суд може скасувати рішення суду першої інстанції
і ухвалити нове рішення або змінити рішення (у випадку скасування
рішення суду першої інстанції правовстановлювальним документом, на
підставі якого проводиться реєстрація прав власності, є рішення
апеляційного суду про визнання права власності на нерухоме майно,
а у випадку зміни рішення суду першої інстанції
правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться
реєстрація прав власності, є те рішення суду, яким визнано право
власності).
1.3. ЦПК ( 1618-15 ) передбачає можливість оскарження судових
рішень у цивільних справах до Верховного Суду України.
Верховний Суд України розглядає рішення суду першої інстанції
після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення і
ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного
розгляду.
Статтею 360 ЦПК ( 1618-15 ) встановлено, що ухвалені
Верховним Судом України рішення або постановлені ним ухвали
набирають законної сили з моменту їх проголошення і оскарженню не
підлягають.
Статтею 344 ЦПК ( 1618-15 ) передбачено, що розглянувши
справу, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу у разі:
- відхилення касаційної скарги і залишення судових рішень без
змін (в такому випадку, якщо Верховний Суд України постановив
ухвалу про залишення рішення апеляційного суду без змін, яким
визнано право власності на нерухоме майно, то рішення апеляційного
суду є правовстановлювальним документом, на підставі якого
проводиться реєстрація прав власності на нерухоме майно; якщо
Верховний Суд України постановив ухвалу про залишення рішення суду
першої інстанції без змін, якою визнано право власності на
нерухоме майно, то рішення суду першої інстанції є
правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться
реєстрація прав власності на нерухоме майно);
- скасування судових рішень із передачею справи на новий
розгляд (в такому випадку рішення суду першої інстанції,
апеляційного суду, ухвала Верховного Суду України не є
правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться
реєстрація прав власності);
- скасування судових рішень із закриттям провадження у справі
або залишенням заяви без розгляду (у таких випадках рішення суду
першої інстанції, апеляційного суду, ухвала Верховного Суду
України не є правовстановлювальними документами, на підставі яких
проводиться реєстрація прав власності);
- скасування судових рішень і залишення в силі судового
рішення, що було помилково скасоване апеляційним судом (в такому
випадку, правовстановлювальним документом, на підставі якого
проводиться реєстрація прав власності, є рішення суду першої
інстанції про визнання права власності на нерухоме майно).
Суд касаційної інстанції може скасувати судове рішення і
ухвалити нове або змінити рішення (у випадку скасування рішення
суду правовстановлювальним документом, на підставі якого
проводиться реєстрація прав власності, є рішення Верховного Суду
України про визнання права власності на нерухоме майно, а у
випадку зміни судового рішення правовстановлювальним документом,
на підставі якого проводиться реєстрація прав власності, є те
рішення суду, яким визнано право власності).
2. Стосовно реєстрації прав власності на нерухоме майно на
підставі рішень, які ухвалені (постановлені) судами у
господарських справах.
Звертаємо увагу, що 15 грудня 2006 року Верховною Радою
України прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з
питань приватизації та з корпоративних спорів" ( 483-16 ), яким
внесено зміни до процесуальних кодексів та Закону України "Про
приватизацію державного майна" ( 2163-12 ).
Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (далі - ГПК) встановлено, що господарським судам
підвідомчі:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні,
розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо
приватизації майна, та з інших підстав, крім:
- спорів про приватизацію державного житлового фонду;
- спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних
умов;
- спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також
тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи
відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою
сторін;
- спорів, що виникають із публічно-правових відносин та
віднесені до компетенції Конституційного Суду України та
адміністративних судів;
- інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України
та міжнародних договорів України віднесено до відання інших
органів;
2) справи про банкрутство;
3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету
України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими
актами до їх компетенції;
4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між
господарським товариством та його учасником (засновником,
акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між
учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що
пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням
діяльності цього товариства, крім трудових спорів (такі справи
розглядаються господарським судом за місцезнаходженням
господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром
юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 16)).
2.1. Статтею 45 ГПК ( 1798-12 ) встановлено, що господарські
суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до
виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.
Згідно зі статтею 82 ГПК ( 1798-12 ) при вирішенні
господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові
повністю або частково) господарський суд приймає рішення.
Таким чином, рішення про визнання прав власності на нерухоме
майно є правовстановлювальним документом, на підставі якого
проводиться реєстрація прав власності.
Якщо господарський спір не вирішується по суті (відкладення
розгляду справи, зупинення, припинення провадження у справі,
залишення позову без розгляду тощо), господарський суд виносить
ухвалу (стаття 86 ГПК ( 1798-12 ).
Тобто, як і у цивільному судочинстві, ухвали, винесені
господарськими судами, вирішують лише процесуальні питання і не є
правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться
реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна.
2.2. ГПК ( 1798-12 ) передбачає можливість перегляду судових
рішень в апеляційному порядку.
Перегляд за апеляційною скаргою або поданням рішення
місцевого господарського суду здійснює апеляційний господарський
суд (стаття 92).
Відповідно до статті 105 ГПК ( 1798-12 ) за наслідками
розгляду апеляційної скарги (подання) апеляційний господарський
суд приймає постанову. Статтею 103 ГПК ( 1798-12 ) встановлено, що
апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги
(подання) має право:
- залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а
скаргу (подання) - без задоволення (в такому випадку рішення
місцевого суду, яким визнано право власності, є
правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться
реєстрація прав власності на нерухоме майно);
- скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове
рішення (в такому випадку правовстановлювальним документом, на
підставі якого проводиться реєстрація прав власності, є постанова
апеляційного суду про визнання права власності на нерухоме майно;
якщо рішення, яким визнавалося право власності на нерухоме майно,
скасовано частково в частині визнання права власності, то таке
рішення не є правовстановлювальним документом, на підставі якого
проводиться реєстрація прав власності, а якщо рішення скасовано
частково і прийнято нове рішення про визнання права власності, то
рішення суду апеляційної інстанції є правовстановлювальним
документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав
власності);
- скасувати рішення повністю або частково і припинити
провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або
частково (у таких випадках рішення місцевого суду, яким
визнавалося право власності, постанова апеляційного суду не є
правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться
реєстрація прав власності);
- змінити рішення (в такому випадку, правовстановлювальним
документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав
власності, є те рішення суду, яким визнається право власності на
нерухоме майно).
2.3. ГПК ( 1798-12 ) передбачає можливість перегляду судових
рішень у касаційному порядку.
Статтею 108 ГПК ( 1798-12 ) встановлено, що касаційною
інстанцією є Вищий господарський суд України, який переглядає за
касаційними скаргами (поданнями) рішення місцевого господарського
суду, що набрало законної сили, та постанови апеляційного суду.
За наслідками розгляду касаційної скарги (подання) суд
приймає постанову (стаття 111-11). Згідно зі статтею 111-9 ГПК
( 1798-12 ) касаційна інстанція за результатами розгляду
касаційної скарги (подання) має право:
- залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної
інстанції без змін, а скаргу (подання) - без задоволення (в такому
випадку, якщо Вищим господарським судом України прийнято постанову
про залишення постанови апеляційного суду без змін, якою визнано
право власності на нерухоме майно, то постанова апеляційного суду
є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться
реєстрація прав власності на нерухоме майно; якщо Вищим
господарським судом України прийнято постанову про залишення
рішення суду першої інстанції без змін, якою визнано право
власності на нерухоме майно, то рішення суду першої інстанції є
правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться
реєстрація прав власності на нерухоме майно);
- скасувати рішення першої інстанції або постанову
апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове
рішення (в такому випадку, якщо Вищим господарським судом України
прийнято постанову про визнання права власності на нерухоме майно,
то така постанова є правовстановлювальним документом, на підставі
якого проводиться реєстрація прав власності на нерухоме майно;
якщо рішення першої інстанції, яким визнавалося право власності на
нерухоме майно скасовано частково в частині визнання права
власності на нерухоме майно, то рішення Вищого господарського суду
України не є правовстановлювальним документом, на підставі якого
проводиться реєстрація прав власності, а якщо рішення першої
інстанції скасовано частково і Вищим господарським судом України
прийнято постанову про визнання права власності, то така постанова
є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться
реєстрація прав власності);
- скасувати рішення першої інстанції або постанову
апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду
першої інстанції, якщо суд припустився порушень, передбачених
частиною другою статті 111-10 цього Кодексу ( 1798-12 ) (в такому
випадку рішення суду першої інстанції, постанова апеляційної
інстанції, постанова Вищого господарського суду України не є
правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться
реєстрація прав власності);
- скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної
інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі
чи залишити позов без розгляду повністю або частково (у таких
випадках рішення суду першої інстанції, постанови апеляційної
інстанції, Вищого господарського суду України не є
правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться
реєстрація прав власності);
- змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної
інстанції (в такому випадку, якщо Вищим господарським судом
України прийнято постанову про визнання права власності на
нерухоме майно, то така постанова є правовстановлювальним
документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав
власності на нерухоме майно);
- залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або
постанов (в такому випадку, якщо залишено в силі рішення суду
першої інстанції, якою визнано право власності, то таке рішення є
правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться
реєстрація прав власності; якщо залишено в силі постанову
апеляційної інстанції, якою визнано право власності, то така
постанова є правовстановлювальним документом, на підставі якого
проводиться реєстрація прав власності).
2.4. ГПК ( 1798-12 ) передбачає можливість перегляду судових
рішень Вищого господарського суду України Верховним Судом України.
Статтею 111-20 ГПК ( 1798-12 ) передбачено, що за
результатами розгляду касаційної скарги, касаційного подання
Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого
господарського суду України ухвалюється постанова Верховного Суду
України.
Відповідно до статті 111-18 ГПК ( 1798-12 ) Верховний Суд
України за результатами розгляду касаційної скарги, касаційного
подання Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу
Вищого господарського суду України має право:
- залишити постанову чи ухвалу без змін, а скаргу (подання) -
без задоволення (в такому випадку, якщо постановою Верховного Суду
України постанову Вищого господарського суду України, якою визнано
право власності на нерухоме майно, залишено без змін, то постанова
Вищого господарського суду України є правовстановлювальним
документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав
власності на нерухоме майно);
- скасувати постанову і передати справу на новий розгляд до
суду першої інстанції або скасувати ухвалу і передати справу на
розгляд до Вищого господарського суду України (в такому випадку
постанова Верховного Суду України, постанова Вищого господарського
суду України не є правовстановлювальними документами, на підставі
яких проводиться реєстрація прав власності);
- скасувати постанову чи ухвалу і припинити провадження у
справі (у такому випадку постанова Верховного Суду України,
постанова Вищого господарського суду України не є
правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться
реєстрація прав власності).
3. ЦПК ( 1618-15 ) встановлено, що особливою формою судового
рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування
майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги, є судовий
наказ (стаття 95).
Тобто, в розумінні ЦПК судовий наказ є рішенням суду,
оскільки вирішує заяву по суті заявлених вимог. Водночас статтею
103 ЦПК ( 1618-15 ) передбачено, що судовий наказ має відповідати
вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України
"Про виконавче провадження" ( 606-14 ).
Отже, судовий наказ, яким вирішено вимогу щодо права
власності на нерухоме майно, є правовстановлювальним документом,
на підставі якого проводиться реєстрація прав власності.
4. Наказ, передбачений ГПК ( 1798-12 ), відрізняється за
своєю юридичною природою від судового наказу, передбаченого ЦПК
( 1618-15 ).
Згідно зі статтею 116 ГПК ( 1798-12 ) виконання рішення
господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу,
який є виконавчим документом.
Тобто, відповідно до положень ГПК ( 1798-12 ) наказ видається
судом з метою виконання рішення суду.
Таким чином, наказ, передбачений ГПК ( 1798-12 ), не є
правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться
реєстрація прав власності. В такому випадку правовстановлювальним
документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав
власності, є рішення суду про визнання прав власності на нерухоме
майно.
5. ЦПК ( 1618-15 ) та ГПК ( 1798-12 ) передбачено, що одним
із засобів вирішення спору є мирова угода, яка може стосуватися
лише прав і обов'язків сторін щодо предмета спору.
У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє
(виносить) ухвалу про закриття провадження у справі (статті 175,
205 ЦПК ( 1618-15 ) та 78, 121 ГПК ( 1798-12 ).
Мирова угода, затверджена ухвалою суду, є
правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться
реєстрація прав власності (пункт 14 додатка 1 до пункту 2.1
Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав
власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства
юстиції від 7 лютого 2002 року N 7/5 ( z0157-02 ), зареєстрованим
в Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за N 157/6445).
6. Що стосується роз'яснення рішення суду, то згідно зі
статтею 221 ЦПК ( 1618-15 ) , статтею 89 ГПК ( 1798-12 ), якщо
рішення суду є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі,
суд за їхньою заявою постановляє (виносить) ухвалу, в якій
роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.
Тобто, роз'яснення рішення суду не може змінювати суть
рішення суду, вирішувати нові питання та здійснюється судом
виключно з метою викладення більш ясно і точно тих частин рішення,
розуміння яких викликає труднощі.
Таким чином, виходячи з аналізу норм ЦПК ( 1618-15 ) та ГПК
( 1798-12 ), роз'яснення рішення суду не є правовстановлювальним
документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав
власності на нерухоме майно.
Крім того, суд може з власної ініціативи або за заявою осіб,
які беруть участь у справі, виправити допущені у судовому рішенні
описки чи арифметичні помилки. Питання про внесення виправлень
вирішується в судовому засіданні, про що постановляється
(виноситься) ухвала (стаття 219 ЦПК ( 1618-15 ) та 89 ГПК
( 1798-12 ).
Отже, "основне" рішення суду, яким визнано право власності,
та ухвала суду про виправлення описок чи арифметичних помилок у
цьому рішенні є правовстановлювальними документами, на підставі
яких проводиться реєстрація прав власності. Тобто, при подачі
документів для реєстрації прав власності на нерухоме майно
необхідно подавати зазначене рішення суду та ухвалу суду про
виправлення описок чи арифметичних помилок у цьому рішенні.
7. ЦПК ( 1618-15 ) та ГПК ( 1798-12 ) передбачено, що суд,
який ухвалив рішення, може за заявою осіб, що беруть участь у
справі, чи з власної ініціативи ухвалити (прийняти) додаткове
рішення.
Згідно з ЦПК ( 1618-15 ) (пункт 1 частини першої статті 220)
та ГПК ( 1798-12 ) (стаття 88) суд має право прийняти додаткове
рішення, якщо з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в
засіданні суду, не ухвалено (не прийнято) рішення.
Крім того, ЦПК ( 1618-15 ) встановлено, що додаткове рішення
може бути ухвалене у випадку, якщо суд, вирішивши питання про
право, не зазначив майно, яке підлягає передачі, або які дії треба
виконати (пункт 2 частини першої статті 220).
Отже, додаткове рішення суду про визнання прав власності на
нерухоме майно є правовстановлювальним документом, на підставі
якого проводиться реєстрація прав власності. Таким чином, при
подачі документів для реєстрації прав власності на нерухоме майно
необхідно подавати зазначене додаткове рішення суду і "основне"
рішення суду.
8. Стосовно реєстрації прав власності на нерухоме майно на
підставі рішення третейського суду.
Законом України "Про третейські суди" ( 1701-15 ) (далі -
Закон) передбачено, що будь-який спір, який виникає з цивільних чи
господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом,
юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд
третейського суду.
Виконання рішення третейського суду, якщо воно потребує
вчинення дій органами державної влади, органами місцевого
самоврядування та їх службовими особами, здійснюється за умови
видачі компетентним судом виконавчого документа (частина третя
статті 55 Закону ( 1701-15 )).
Отже, рішення третейського суду, яким визнано право власності
на нерухоме майно, є правовстановлювальним документом, на підставі
якого проводиться реєстрація прав власності. Однак, для реєстрації
прав власності на нерухоме майно на підставі рішення третейського
суду має надаватися виконавчий документ, виданий компетентним
судом.
Сторони мають право закінчити справу укладенням мирової угоди
як до початку третейського розгляду, так і на будь-якій його
стадії, до прийняття рішення. Мирова угода може стосуватися лише
прав і обов'язків сторін щодо предмета спору. Зміст мирової угоди
викладається безпосередньо в рішенні третейського суду (стаття 33
Закону ( 1701-15 )).
У випадку укладення мирової угоди у третейському суді для
реєстрації прав власності на нерухоме майно подається рішення
третейського суду та відповідний виконавчий документ, виданий
компетентним судом.
Ухвала про роз'яснення рішення та ухвала про виправлення у
рішенні описок, арифметичних помилок або будь-яких інших
неточностей є складовими частинами рішення (статті 48 та 49 Закону
( 1701-15 )).
Таким чином, правовстановлювальними документами, на підставі
яких проводиться реєстрація прав власності, є рішення третейського
суду про визнання права власності та ухвали третейського суду про
роз'яснення рішення, виправлення у рішенні описок, арифметичних
помилок або будь-яких інших неточностей, оскільки вони є
складовими частинами рішення. Однак, при подачі документів для
реєстрації прав власності на нерухоме майно на підставі рішення
третейського суду додається виконавчий документ, виданий
компетентним судом.
Законом ( 1701-15 ) передбачено, що третейський суд може
прийняти додаткове рішення щодо вимог, які були заявлені під час
третейського розгляду, але не знайшли відображення у рішенні. За
результатами розгляду заяви приймається додаткове рішення, яке є
складовою частиною рішення третейського суду, або виноситься
мотивована ухвала про відмову у задоволенні заяви про прийняття
додаткового рішення (стаття 47).
Таким чином, додаткове рішення третейського суду про визнання
права власності як складова частина рішення третейського суду та
"основне" рішення суду є правовстановлювальними документами, на
підставі яких проводиться реєстрація прав власності.
Міністр О.Лавринович

[Бедуин]

ну і останнє, що знайшла в себе.
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
11.02.2009
УЗАГАЛЬНЕННЯ
Практика застосування судами Закону України "Про третейські суди" (*)

[Per se]

Бедуин, Вы идеалистка-)))

[Бедуин]

Бедуин, Вы идеалистка-)))

швидше за все, багатенько підліткового максималізму...

[Per se]

швидше за все, багатенько підліткового максималізму...

Это порок, который (к глубочайшему сожалению) со временем проходоит..


Держреєстрація прав власності на нерухоме майно на підставі рішення третейського суду може здійснюватися лише за наявності виконавчого документу від компетентного суду – роз‘яснення Мін‘юсту

Сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов’язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень.

У свою чергу, виконання рішення третейського суду, якщо воно потребує вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими особами, здійснюється за умови видачі компетентним судом виконавчого документа.

Про це йдеться у роз‘ясненні Міністерства юстиції щодо розгляду третейськими судами справ, пов’язаних з визнанням договорів дійсними та/або визнанням права власності на нерухоме майно.

У роз’ясненні, зокрема, зазначається:

Закон України “Про третейські суди” (далі – Закон) регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні та встановлює вимоги щодо третейського розгляду справ з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб.

За Законом юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав (стаття 5 Закону).

Згідно статті 6 Закону третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство, а також інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції.

Наведені норми досить чітко визначають підвідомчість справ третейським судам і виокремлюють винятки.

Відповідно до статей 234, 235 Цивільного процесуального кодексу України справи окремого провадження, до яких, зокрема відносяться справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не можуть бути передані на розгляд третейського суду.

Окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. В порядку окремого провадження відповідно до глави 6 розділу IV цього Кодексу суд, серед іншого, розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. В судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Аналіз рішень, прийнятих третейськими судами по справах, пов’язаних з визнанням договорів дійсними та/або визнанням права власності на нерухоме майно, свідчить, що при розгляді цих так званих “спорів” насправді мова йде про встановлення юридичних фактів.

Звернення сторін до третейського суду по цій категорії справ нерідко відбувається з метою “маскування” небажання сторін сплачувати державне мито за нотаріальне посвідчення правочину. Такі рішення приймаються за результатами прискореного розгляду справи у триденний строк від укладення договору до визнання його дійсним.

Звернення до третейських судів по таким справам та небажання укладати договори відчуження нерухомого майна в установленому законом порядку може бути пов’язано також з наявністю проблем щодо правового режиму майна, оскільки, як правило, третейським судом не перевіряється відсутність або наявність заборони на відчуження чи арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна; відсутність або наявність податкової застави за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна; обтяження майна іпотекою за даними Державного реєстру іпотек. При визнанні договорів дійсними третейські суди не з’ясовують, чи належить майно на праві спільної сумісної власності подружжю і, відповідно, чи є нотаріально посвідчена згода одного з подружжя на відчуження такого майна (оскільки правовстановлювальний документ може бути оформлено лише на одного з подружжя), не перевіряється і те, чи враховані інтереси дітей, які проживають в квартирі (будинку) .

З урахуванням наведеного, необхідно дотримуватися встановленої законом вимоги щодо обов’язкового нотаріального посвідчення договорів відчуження нерухомого майна, оскільки нотаріус при посвідченні таких договорів перевіряє їх відповідність вимогам закону, що унеможливлює ризик визнання договору недійсним.

Варто зауважити, що купуючи квартиру з порушенням процедури нотаріального посвідчення, разом з цією квартирою ви автоматично отримує можливість втратити і цю квартиру, і заплачені за неї гроші. Оскільки, не дивлячись на визнання третейським судом договору дійсним, згодом може з’ясуватися, що це майно перебуває під арештом, або є спільною власністю подружжя і відчужено одним з подружжя без згоди іншого, або компетентним судом вже розглядається справа про визнання договору, за яким відбувся перехід права власності до продавця, недійсним, про що зі зрозумілих причин продавець покупця не повідомить.

Слід зважити також на те, що з позовом про визнання вказаного договору недійсним до компетентного суду можуть звернутися як сторона по цій справі так і треті особи, права яких були порушені в результаті укладення таких договорів.

Тому, з метою захисту гарантованих Конституцією України прав особи на нерухоме майно, рекомендуємо утриматись від звернення до третейських судів із так званими “спорами” про визнання договорів дійсними та визнання прав власності на нерухоме майно. В разі ж виникнення таких спорів, радимо вам звертатись до судів, які утворені відповідно до розділу VIII Конституції України, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, та рішення яких є обов’язковими до виконання на всій території України.

Крім того, звертаємо вашу увагу, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (стаття 125 Конституції України та стаття 18 Закону України “Про судоустрій України”), а тому вони не здійснюють правосуддя, а їх рішення не є актами правосуддя.

Згідно з положеннями частини п’ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. В свою чергу, відповідно до Закону третейські суди приймають рішення тільки від свого імені (стаття 46), і саме ці рішення, ухвалені в межах чинного законодавства, є обов’язковими лише для сторін спорів (пункт 5 статті 4).

Сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов’язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень (стаття 50 Закону).

У свою чергу, виконання рішення третейського суду, якщо воно потребує вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими особами, здійснюється за умови видачі компетентним судом виконавчого документа (частина третя статті 55 Закону).

Тому, для здійснення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно на підставі рішення третейського суду, до бюро технічної інвентаризації має надаватися виконавчий документ, виданий компетентним судом.

http://www.minjust.gov.ua/0/18041

[MG]

Я, как все ответившие: не принимала и не прийму (даже копию сделать), и как Per se всегда найду адекватную ситуации принину не принять это "творение"

В данном случае - не в свои сани они впёрлись !

[Per se]

Бедуин, еще забыла ..

Правові наслідки недодержання вимог щодо форми правочину

Статтею 205 ЦК передбачені дві форми правочинів — усна і письмова, хоча він може бути укладений і внаслідок вираження волі сторонами мовчанням.

Судам потрібно мати на увазі, що за винятком випадків, прямо передбачених у законодавчих актах, недодержання сторонами простої письмової форми правочину не призводить до його недійсності. За загальним правилом, у разі виникнення спору таке порушення позбавляє сторони права посилатися для підтвердження вчинення правочину і дійсності його умов на показання свідків, але не перешкоджає сторонам надавати письмові й інші докази, передбачені законодавством.

ЦК містить ряд положень, якими передбачено нікчемність правочину, укладеного з недотриманням форми, а саме: ч. 3 ст. 719, ч. 2 ст. 981, ч. 2 ст. 1055, ч. 2 ст. 1059, ч. 2 ст. 1107, ч. 1 ст. 1118, ч. 1 ст. 1257.

При розгляді спору про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, недійсним (встановлення нікчемності) факти його укладення, повного або часткового виконання однією зі сторін може підтверджуватися тільки письмовими доказами, якщо інше не передбачено законодавством.

Якщо правочин повністю або частково виконаний однією зі сторін, а інша ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд відповідно до п. 2 ст. 220 ЦК за вимогою сторони, що виконала правочин (або її правонаступника), може визнати його дійсним. Це правило не застосовується, якщо є передбачене законодавчими актами обмеження (заборона) на здійснення такого правочину або сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних його умов. Також слід зазначити, що правила ст. 220 ЦК не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК пов’язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов’язки.

Відповідно, суди мають перевіряти дотримання сторонами вимог, які є необхідними для чинності правочину (частини 1—3, 5, 6 ст. 203 ЦК), а також враховувати зазначені вище положення щодо застосування ст. 220 ЦК та відмовляти в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа на підставі п. 7 ч. 6 ст. 56 Закону від 11 травня 2004 р. № 1701-IV «Про третейські суди» у разі прийняття третейськими судами рішень про визнання дійсними правочинів, які підлягають державній реєстрації. [/url]


http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf ... Count=500&и

[Vолодимир]

В цьому питанні була прогалина . Небуло однозначної заборони . Усі робили спробу пояснити на пальцях що такі рішенні неможливо приймати , але трохи езоповою мовою .

Але ми нотаріуси і повинні були розуміти , що рішенні третейських це завольована спроба заміни вишедших у тираж біржових договорів . З часом у всіх хто скоритався такою умовною економією коштів виникають головні болі .

Такі рішення приймати неможливо з багатьох підстав ( відсутність безспірності та порушення процедур відчуження ) і те що їх зареєстрували в реєстрі прав власників це недодає їм належного правового статусу .

Я це написав не для полеміки , питання правомірного та безспірного переходу прав власності на нерухомість можливо вирішувати виключно за участю нотаріуса .

[Per se]

Відповідь Міністерства юстиції України на запит Української нотаріальної палати щодо можливості посвідчення нотаріусами договорів відчуження нерухомого майна, правовстановлювальним документом на яке є рішення третейського суду.

http://palata.notariat.org.ua/news/808.html

могли бы и не отвечать... результат был бы одинаковый...\

[Nonna]

ну и где справедливость Министрество юстиции от руки пишет в нижнем правом углу входящий и дату от руки, а мне при проверки написали это в нарушение..нужен МАСТИЛЬНЫЙ ШТАМПИК!!!!!!!

[Per se]

ну и где справедливость Министрество юстиции от руки пишет в нижнем правом углу входящий и дату от руки, а мне при проверки написали это в нарушение..нужен МАСТИЛЬНЫЙ ШТАМПИК!!!!!!!

nonna, это не МЮ , а УНП так во входящую зарегистрировала.. им можно.. потому что там все пох..й..

[Vолодимир]

Відповідь Міністерства юстиції України на запит Української нотаріальної палати щодо можливості посвідчення нотаріусами договорів відчуження нерухомого майна, правовстановлювальним документом на яке є рішення третейського суду.

http://palata.notariat.org.ua/news/808.html

могли бы и не отвечать... результат был бы одинаковый...\

Так нормально написано : " .... за винятком справ у спорах щодо нерухомого майна , включаючи земельні ділянки "