Номер повідомлення:#62
notаrk
» 28 листопада 2012, 18:04
В очiкуванi завтрашнього дня,
Втомившись вiд сьогоднiшної спеки,
Вечеряти збиралася рiдня,
Як раптом прилетiли двi лелеки.
Затихло все, немов зачарувало,
Дивились ми, незводячи очей.
А пара цих птахiв гнiздо шукала,
Щоб поселитись тут, бiля людей
-Яка це вдача,- шепотiла мати,
-Вони нам щастя ,знаю, принесли,
Хоч довго довелося їм блукати,
Нарештi cвоє мiсце вiднайшли
Я пам;таю це гнiздо лелече,
Неначе в нiм - усе моє життя,
Про ньго лиш тепер згадав, до речi,
Тодi була щаслива вся сiм;я
Воно,як оберiг, воно, як пicня,
Батькiвський дiм i матерi тепло.
Немає другого такого в свiтi мiсця,
I згадую, як то усе було...
Iшли роки, i ми у них зростали,
У щиростi, повазi i добрi,
Лелеки над хатиною кружляли
I в їхньому польотi - ми самi
А з часом у лелек з"явились дiтки,
Тепер по двоє на родину, саме так.
I батько на одвiрку ставить мiтки,
Сини ростуть в лелечих тих роках,
Щаслива мить, немов полiт лелеки,
Надворi осiнь...птахи вiдлiта.
I виросли вже яблунi зi щепи,
Все, як колись, та батька вже нема...
I навеснi гнiздо осиротiло,
Неначе щастя хтось у нас забрав,
Учора все було, усе все жило...,
А я полинув у свiти - лелек шукав.
В очiкуванi завтрашнього дня,
Втомившись вiд сьогоднiшної спеки,
Вечеряти збиралася рiдня,
Як раптом прилетiли двi лелеки.
Затихло все, немов зачарувало,
Дивились ми, незводячи очей,
А пара цих птахiв гнiздо шукала,
Щоб посилитись тут, бiля людей
-Яка це вдача,- шепотiла ненька ,
-Вони вам щастя знаю принесли,
I довго, довго плакала старенька,
А ми з дiтьми радiли, як могли...