Номер повідомлення:#6
Доктор ZAZ
» 10 вересня 2010, 18:06
[QUOTE]Отправляю к Вам...:)[/QUOTE]не надо ко мне.У Х В А Л А 25 листопада 2009 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Патрюка М.В., суддів: Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Костенка А.В., Пшонки М.П.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, зацікавлена особа – ОСОБА_3, треті особи: Українська товарна біржа, орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації м. Запоріжжя, про визнання недійсним договору купівлі-продажу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Шевченківської районної адміністрації м. Запоріжжя, треті особи: Українська товарна біржа, орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації м. Запоріжжя, про скасування розпорядження та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання угоди дійсною та усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 7 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 24 липня 2008 року, в с т а н о в и л а: У травні 2004 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, посилаючись на те, що вона разом із сином – ОСОБА_3, 1982 року народження, мешкають у квартирі АДРЕСА_1. У 1999 році партнери по бізнесу спонукали її приватизувати зазначену квартиру, а згодом вимагали продати її. Щоб не втратити квартиру, за порадою ОСОБА_2, вона вимушена була укласти фіктивну угоду купівлі-продажу квартири від свого імені та від імені свого неповнолітнього сина – ОСОБА_3 1 листопада 1999 року між нею та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири, без його нотаріального посвідчення. 14 квітня 2004 року позивачці стало відомо, що ОСОБА_2 дала доручення сторонньому чоловіку на продаж квартири. У зв’язку із цим позивачка просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 1 листопада 1999 року. У липні 2004 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, посилаючись на те, що 1 листопада 1999 вона за договором купівлі-продажу придбала в ОСОБА_1, яка діяла у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Зазначений договір був посвідчений Українською товарною біржею 1 листопада 1999 року за № 75175. 2 листопада 1999 року ОСОБА_2 отримала реєстраційне свідоцтво в бюро технічної інвентаризації про право власності на спірну квартиру. Згідно з п. 6 договору купівлі-продажу відповідачі зобов'язалися знятися з реєстрації та звільнити спірну квартиру до 1 лютого 2000 року, але не виконали своїх зобов’язань. Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_2 просила суд визнати договір купівлі-продажу від 1 листопада 1999 року квартири АДРЕСА_1 дійсним, усунути перешкоди в користуванні власністю, виселити відповідачів із квартири. У лютому 2005 року ОСОБА_3 звернувся з позовом, в якому просив визнати договір купівлі-продажу від 1 листопада 1999 року недійсним. У процесі розгляду справи уточнив свої позовні вимоги й просив скасувати розпорядження голови Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради від 1 квітня 1999 року № 1002 про надання дозволу ОСОБА_1 на продаж квартири визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 1 листопада 1999 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 При цьому посилався на те, що на час продажу був неповнолітнім та відповідно до чинного законодавства його мати ОСОБА_1, повинна була звернутися до Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради за дозволом на продаж квартири, співвласником якої є неповнолітня дитина. 29 березня 1999 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради та їй розпорядженням від 1 квітня 1999 року № 1002 було надано дозвіл на продаж квартири. Указував, що цим розпорядженням були порушені його права, оскільки не була проведена належна перевірка всіх обставин. Інше житло ОСОБА_1 після укладання угоди не придбала. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 7 травня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 24 липня 2008 року, позови ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишено без задоволення, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й передати справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Оскаржувані у справі судові рішення ухвалено з порушенням цих норм. Відмовляючи в задоволенні позовів ОСОБА_1, ОСОБА_3, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, посилаючись на ст. 15 Закону України “Про товарну біржу”, дійшов передчасного висновку, що під час укладення договору купівлі-продажу квартири було дотримано вимог закону та що угода зареєстрована на біржі не підлягала нотаріальному посвідченню. Такий висновок суду всупереч ст. ст. 213, 214 ЦПК України є таким, що свідчить про неповне з’ясування судами вимог щодо повного з’ясування обставин справи та необґрунтування рішення суду належними доказами. Згідно із ч. 1 ст. 227 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних відносин, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 цього Кодексу). Відповідно до ст. 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов’язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди та ст. 48 цього Кодексу, яка передбачає, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або немайнові права неповнолітніх дітей. [B]Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 4 постанови від 28 квітня 1978 року № 3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” (чинної на час ухвалення оскаржуваних рішень), з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання застави, купівлі-продажу (у тому числі при придбанні на біржових торгах), міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його частини дарування іншого майна на суму понад 500 крб. і валютних цінностей на суму понад 50 крб. [/B][B]Суди на зазначене уваги не звернули, у достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин, визнали договір дійсним, не перевіривши обставини та докази, які б свідчили про наявність правових підстав для нього. [/B]За таких обставин не може бути залишено без змін і рішення в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 З урахуванням викладеного судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони як постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 7 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 24 липня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.В. Патрюк Судді: Т.Є. Жайворонок А.В. Костенко Н.П. Лященко М.П. Пшонка
Когда начинают часто говорить о патриотизме, значит - опять что-то украли