Номер повідомлення:#152
Кот
» 27 вересня 2010, 22:47
Тепер уявімо собі цілком реальну ситуацію. Наприклад, [B]вирішила бабуся купити внучці квартиру[/B]. Все правильно, найкраще капіталовкладення — нерухомість, думає бабуся і підписує угоду про придбання квартири вартістю, приміром, мільйон гривень. Ріелтор та нотаріус, які оформляли угоду, звісно, зобов’язані (а за приховування інформації в законі передбачена відповідальність — дивіться статтю 23) повідомити про це Державний комітет фінансового моніторингу України. З[B]відки у бабусі взявся мільйон гривень, запитують себе представники державного фінмоніторингу[/B]. Бабусю «запрошують» до податкової і запитують: звідки у вас такі гроші? І почнуть на бідненьку тиснути, посилаючись на 212 статтю Кримінального кодексу України про ухиляння від сплати податків та погрожуючи кримінальною відповідальністю за недотримання державних законів. А потім запитають: чи знаєте ви, шановна, про ПУНКТ 4 статті 212 Кримінального кодексу України, який гласить: «Особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частиною першою та другою цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов’язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня)?»Якщо раптом бабуся виявиться тямущою у Кримінальному кодексі Україні, вона незворушно відповість: гроші назбирала за роки праці ще в часи Союзу, жодних документів, аби це підтвердити, не маю. [B]І нічого з неї не візьмеш.[/B] Бо, як правило, той-таки четвертий пункт 212 статті Кримінального кодексу — знаряддя психологічного тиску на людину, котра не знає, що насправді кримінальної відповідальності за якісь підозрілі витрати не передбачено. В Україні не існує непрямого податку з витрат. Тому, хоч би скільки коштувала бабусина квартира, вона її все одно купить, а в податковій лише [B]зубами клацнуть.[/B] І річ не в тому, що в реальному житті мільйон бабусиних грошей — фантастична вигадка. Хто б не був на її місці, він цілком може уникнути відповідальності за свої нескромні витрати [B]просто тому, що в українському законодавстві поки що є така прогалина[/B]. Чому поки що? Бо прийняття оновленого Закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» є першим кроком до запровадження непрямого податку з витрат. Цю подію постійно відкладали на невизначений термін із простої причини: податок з витрат невигідний самим законодавцям. Тому, користуючись цією заминкою у законодавстві, можна йти ва-банк. Якщо ви впевнені, що «голими руками вас не візьмеш», ви пройдете всі перевірки у Держфінмоніторингу, податковій чи інших органах. Правда, зіпсуєте собі нерви, але свободи не втратите.Розвіймо туман навколо Державного комітету фінансового моніторингу України. Стаття 18 закону дає зрозуміти, що цей орган [B]є лише наглядовим. [/B][B]Він збирає інформацію, аналізує її, моніторить, що зрозуміло з назви, і передає «нагору», де безпосередньо вирішується доля порушників[/B]. Це своєрідний посередник між суб’єктами первинного моніторингу та органами, наділеними каральними функціями.А ось про що каже статистика. У 2009 році Держфінмоніторинг отримав 896 508 повідомлень про фінансові операції (в середньому 2500 повідомлень щодня), які підлягають фінансовому моніторингу. Візьмімо до уваги, що на той момент список суб’єктів первинного фінмоніторингу був коротший за нинішній. Тепер додамо нотаріусів, ріелторів, юристів, адвокатів, аудиторів…[B]Оскільки прописаний ліміт на нерухомість — лише 400 тис. грн., зрозуміло, що практично всі операції підпадатимуть під категорію підозрілих. Отже, всі угоди повинні будуть фіксуватись у Держфінмоніторингу.[/B]Питання: чи будуть там встигати розглядати всі без винятку заяви, чи, задля економії часу й сил, просто відбиратимуть кричущі випадки і передаватимуть їх далі, а решту братимуть на облік? Напевно, так і буде. Самі працівники Держфінмоніторингу, слід гадати, не дуже зраділи прийнятому закону.Цікавий другий підпункт 2 пункту 1 статті 7: «До повноважень відповідального працівника суб’єкта первинного фінансового моніторингу належить:1) прийняття рішення про повідомлення Спеціально уповноваженого органу про фінансові операції, щодо яких є мотивовані підозри, що вони пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або якщо вони пов’язані, стосуються чи призначені для фінансування тероризму».[B]Рішення про те, чи повідомляти Держфінмоніторинг про нібито підозрілу операцію, суб’єкт первинного фінмоніторингу приймає на власний розсуд, звичайно керуючись законом, але…[/B] Відсоток суб’єктивізму в тому, кого «здавати», а кого — ні, занадто великий для державного закону. Звісно, за приховування інформації про нелегальні доходи передбачається відповідальність. [B]Проте навряд чи Держфінмоніторинг виб’є з нотаріусів та адвокатів перелік усіх угод і клієнтів.[/B]Тепер годі розраховувати на силу адвокатської та [B]професійної таємниці[/B]. [B]Закон знімає[/B] з осіб, котрі надають юридичні послуги, право на таємницю (як і відповідальність за її розголошення) у випадках, коли прихована інформація стосується порушення норм чинного закону №2258. Про це подбала [B]стаття 8[/B]. Проблема тільки в тому, що тепер не важко буде знайти за що дорікнути суб’єктам первинного моніторингу. Адже немає чіткої межі між інформацією, призначеною для розгляду Держфінмоніторингом, та конфіденційними відомостями.Дуже не хочеться, щоб платники податків знову стали [B]жертвами війни проти бідност[/B]і. Безперечно, нова редакція закону ускладнить життя підприємцям. Тепер у влади з’явилося значно більше приводів до перевірок. Аби уникнути зайвогоконтакту з державними органами, цілком можливо, що вони прокладуть нові шляхи навпростець — фальсифікуватимуть оціночну документацію на нерухомість, купуватимуть квартири за 399999 грн. тощо.Вихід у світ закону №2258 насторожить людей. [B]Слабка позитивна динаміка на ринку нерухомості[/B], якщо вона й фіксувалася, може стихнути. А це зовсім небажано для країни, яка важко переживала [B]період кризи [/B](і чи пережила взагалі — ще питання). Небажання покупця платити реальні гроші за нерухомість діє як ланцюгова реакція. Будівельні компанії не отримають грошей на зарплатню робітникам, чимало яких зараз просто не можуть знайти роботи. І так далі, це кругообіг грошей у природі.Дивно, що про закон №2258 говорять дуже мало. Більшість людей не знають про нього взагалі. А ті, хто знає погано, — критикують і ставляться насторожено. Попри всі його непопулярні тези, закон має на меті вивести з тіні економіку України та наповнити бюджет тими грішми, які систематично оминають державну скарбницю, які систематично приховуються та списуються. Одна з причин цього — туман, що завжди його напускають готівкові розрахунки. Адже готівка в нашій країні — це все. За живі гроші можна купити що завгодно і кого завгодно.[B]Шлях цивілізації викладений квитанціями про сплату податків.[/B] Так довгі державні руки нарешті доберуться до дна кишень громадян, шарячи без страху зробити в них дірку. І не важливо, чия це кишеня — чесного трудівника чи професійного «відмивача» доходів. Але якщо цей закон зможе безперешкодно контролювати ще одні алькапонівські кишені (легендарного мафіозі, притягненого до відповідальності за несплату податків), — він того вартий. Вартий лише у тому разі, якщо перед ним рівні всі. Без винятку.